Ясна річ, що ніхто не припускав можливості «здачі» римлянами
матчу в Києві. Пам'ятна історія з шубами та іспанським арбітром змушує
нині керівництво «Динамо» дмухати на воду, не даючи щонайменшого приводу
запідозрити наших у нечесній грі. З другого боку, італійцям справді не
було особливого сенсу «впиратися» у столиці України, враховуючи жорстку
конкуренцію у внутрішньому чемпіонаті. І «Динамо», і «Лаціо» зіграли напередодні,
в суботу, матчі своїх чемпіонатів. Кияни другим складом нокаутували вдома
«Дніпро» з рахунком 4:0, а римські футболісти зіграли основним складом
унічию з «Інтером» — 1:1.
Київський футбол почався оптимістично — майже повний стадіон
вітав вихід на поле резервістів «Лаціо». Порівняно з грою в суботу в складі
гостей залишились лише Панкаро і Коуто. З різних причин тренер італійців
Ерікссон не випустив на поле десять (!!!) гравців основного складу. Прикрість
від того, що ми не побачили на власні очі Верона, Саласа, Недведа, Бокшича,
Маркеджані, Несту, Алмейду, Консейсао, Фаваллі, Ломбардо (нічого собі командочка!)
підсолоджувалася надією, що без цих суперзірок італійці будуть не сильнішими
за наше «Динамо», яке з гравців «основи» залишило на початок матчу в запасі
лише Шацьких. Після перших хвилин гри стало ясно, що і другим складом «Лаціо»
далеко не слабше за киян, якщо не признатися собі в більшому. Заслабкі
для італійського чемпіонату Манчіні, Негро, Сімоне Індзагі (не плутати
з братом Феліпе із «Ювентуса»), Готтарді та інші «лаціалі» виглядали на
київському стадіоні професорами. А назвати дублером аргентинця Сімеоне
просто язик не повертається.
Таким чином виявилося, що для відчутної переваги над римською
командою киянам має протистояти не другий, а четвертий або п'ятий склад
італійського клубу. Як і в першому матчі цих команд у Римі, середину поля
міцно захопили суперники динамівців. При всій повазі до надзусиль і самовідданості
Косовського, Гусіна, Белькевича та Каладзе, наші грали слабше. Ну не можуть
вони стрибнути вище голови! Якби могли, то боролися б нині за місце в основному
складі європейських суперклубів, як це успішно робить їхній недавній партнер
Шевченко. Віра київських тренерів у потенціал Мамедова змушує згадати їхню
дивну прихильність до Бойка — в сімдесяті, Хлуса — у вісімдесяті та Михайленка
— в дев'яності. Колишній московський спартаківець грає в принципово інший,
не київський, не динамівський футбол. Саме тому атака «Динамо» весь перший
тайм кульгала на ліву ногу: партнери так «нагодували» Косовського, що той
швидко «підсів» і почав програвати свій фланг технічним і швидким суперникам.
А гол у ворота Шовковського, який Мамедов дозволив Марколіну забити з-під
себе, ще раз засвідчив, що сліпа віра у гравця не завжди приносить успіх.
Удача цього вечора не посміхнулася киянам на полі. Створені
ними напівмоменти так і не принесли результату, невтомний Ребров мусив
сам забирати м'яч у суперника, сам організовувати атаки, сам віддавати
передачі й сам на них виходити. Навіть якби арбітр і узрів, як у Римі,
одинадцятиметровий у ворота «Лаціо», це навряд би врятувало «Динамо»: Індзагі
та Манчіні мали стовідсоткові моменти, але не змогли переграти Шовковського.
Засмутившись грою киян залишалося радіти за високий спортивний
дух італійців, які на совість відіграли ніби зовсім непотрібний їм матч,
давши шанс «Баєру». Команді аспіринової столиці залишалося лише виграти
вдома в «Марібора», якому вже нічого, окрім преміальних від УЄФА, в чемпіонському
турнірі «не світило». Однак чудеса, якщо трапляються, то всі й відразу:
«Баєр» так і не зміг забити словенцям, і нічия (0:0) вивела похнюплених
після поразки киян на таке бажане друге місце в групі. Вперше після позитивного
для киян наслідку європейського туру, тисячі вболівальників не волали на
вулицях: «Динамо, Динамо!». На такі вигуки після безбарвної поразки не
розкривалися роти навіть у найзатятіших фанатів. Народ кричав: «Марібор!
Марібор!», дякуючи словенцям за маленьке спортивне диво. А чи диво це було?
Ні, це була просто чесна гра двох команд із першої до останньої хвилини.
Ми так від цього відвикли, призвичаївшись до компромісів у житті, а отже,
і в спорті. Несподіваний успіх скромної словенської команди ніби свіжім
вітром повіяв у наші зневірені щоденним обманом душі.
Дякуємо «Марібору» за чесну гру! Хай щастить «Динамо» в
такій самій чесній грі!
