2 і 3 червня на сцені Театру ім. І. Франка відбудуться гастролі московського Театру ім. Є. Вахтангова, організовані продюсерською компанією ArtHouse. Кияни побачать одну з найрезонансніших вистав «Дядя Ваня», поставлену до 150-річчя А.П. Чехова й визнану найкращою прем’єрою сезону.
Це дуже розумна, тонка, нервова й чуттєва вистава. Вона — ясна й людська і водночас оригінальна й особиста. До речі, усе, що придумав художній керівник театру Рімас Тумінас, є в тексті п’єси — просто режисер зумів уважно прочитати класика. Тумінас наповнив свою сценічну історію болем, майже відчаєм, і повернув їй чарівну чеховську іронію. І от відомі чеховські слова зазвучали по-іншому — несподівано.
Сергій Маковецький зіграв у ній одну з найкращих своїх ролей — Войницького (у чаплінівській емоційній естетиці, але по-своєму) — наївної людини, схожої на постарілу дитину, яка дивним чином проминула період дорослішання та змужніння... Нескінченно доброї, попри всі ескапади на адресу Серебрякова (Володимир Симонов). Такої, що весь час потрапляє у смішні й безглузді ситуації, ніяковіючи й посміхаючись у відповідь. Він не вміє підвищити голос і не вельми здатен до бунту, він хіба що встиг зрозуміти, що «життя пропало»...
У виставі декілька акторських тріумфів. Володимир Симонов, що грає професора Серебрякова, — красень, денді, зовсім не старий, одружений із молодою, а енергійний мужчина, капризний, вигадує неіснуючі недуги, провокатор і шантажист. Чарівна стильна емансіпе Войницька — Людмила Максакова. Вона запам’ятовується своєю дуже дивною пародією на жінку-вамп. А Володимир Вдовиченков — центр чоловічої сили спектаклю. Темперамент, пристрасть, статура — усе це є в його Астрові, великому й ніжному, грубуватому й самотньому — повітовому «мачо», з невитраченими почуттями та втомленою душею. Няньку Марину грає старійшина театру — Галина Коновалова, якій за 90! У цій ролі актриса скаче, сміється й дивиться живими блискучими очима на мужиків, що проходять повз неї... А Олена Андріївна у виконанні Ганни Дубровської — прекрасна хижачка. Режисер Р.Тумінас вигадав геть несподівану Елен, що причаровує глядача своєю фігурою і русалчиним поглядом.
Сцени із сільського життя у 2-х діях супроводжує музика Фаустаса Латенаса. Вона звучить то як фон, то створюючи відчуття механічного оперного театру. Цей «ключ» багато що пояснює: завдяки музиці й відвертій, «італійській» грі прямо на залу, ми чуємо чеховський текст не як звичну ажурну в’язь «підтекстів і настроїв», а як ідеальну «оперу» — систему віртуозно злагоджених арій і дуетів, хорів і увертюр.
