У повідомленнях про долю героїчної дівчинки Насті Овчар, за життя якої зараз борються американські лікарі у бостонській клініці, майже не згадувалось про те, що у таких складних випадках (а в неї внаслідок опіків було вражено 80% шкіри) потрібна велика кількість препаратів крові. Між тим (і про це сказав на прес-конференції президент Асоціації служби крові України, головний лікар Житомирського обласного центру крові Анатолій Чугрієв), людина, в якої опіками пошкоджено 50% тіла, у процесі лікування потребує в середньому 1 літр плазми на добу. Для цього потрібно мати чотирьох донорів. Загалом у 1998 році Радою Європи визначено, що для самозабезпечення держави потрібно заготовляти на одного жителя 12 мілілітрів крові на рік. У той же час в Україні за минулий рік цей показник склав 7,8 мл, у Житомирській області — 8 мл. На його переконання, якщо у нас не буде достатніх запасів препаратів крові, які б могли зберігатися не менше п’яти років, то є ризик великих людських утрат в опікових центрах і внаслідок техногенних катастроф (згадаймо аварії на шахтах. — В.К. ). Відтак служба крові, вважає він, є складовою частиною національної безпеки. У той же час, зауважив А.Чугрієв, європейські інституції нині наголос роблять не стільки на кількості, скільки на якості та безпеці препаратів. А це потребує застосування новітніх технологій, що дозволяють роздільно та якісно заготовляти та зберігати плазму, деякі інші компоненти крові й у впровадженні яких Україна поки суттєво відстає. Унаслідок цього в нашій країні коефіцієнт використання еритроцитної маси, тобто червоних кров’яних тілець, наприклад, складає трохи більше 62%, і останніми роками з причини обмежених термінів зберігання (21 — 35 днів) стають непридатними для використання десятки тисяч літрів цієї маси (у 2003 році 80 тисяч літрів). У Житомирському центрі зараз є дев’ять апаратів автоматичного плазмофорезу, встановлених у 1994 — 1996 роках спільно з однією з американських фірм у рамках пілотного проекту, які призначені для виділення плазми та інших частин крові. Однак тепер з причини недостатнього фінансування (центр забезпечується на кошти обласного бюджету) загальмувалось придбання імпортних комплектів витратних матеріалів для цього процесу, на що потрібно до $400 тисяч на рік. Загалом, з огляду на важливість проблеми, як розповiдає А.Чугрієв, закупівля високих технологій в галузі повинна бути справою державного рівня.
Усвідомлюючи це, медики, які займаються проблемами донорства крові, два роки назад створили згадану громадську організацію «Асоціація крові України». До неї зараз входять понад 1750 членів iз 25-ти регіонів країни, асоціація вже видала довідник закладів служби крові України, провела кілька семінарів, і, особливо наголосив її президент, почала працювати над Концепцією розвитку служби крові на 2008 — 2011 роки, а також готова виступити із законодавчими ініціативами щодо розвитку донорства та трансфузіології (тобто галузі збирання, переробки крові та препаратів із неї).
