1991 рік: у складі збірної СРСР з кінних видів спорту — чотири спортсмени, троє з яких — українці. Всі отримують призові місця. Це була остання перемога українських вершників на міжнародній арені. 2008 рік: після тривалої паузи українська збірна з кінних видів спорту — в Олімпійських рядах. Серед чотирьох членів національної команди троє — вихованці зарубіжних кінних шкіл. Коли ж, нарешті, у нас буде власна національна школа?
СТЕРЕОТИПИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ
Україна завжди була кінною країною, і все ж до Пекіну поїхали не українці. З розпадом Союзу в українському кінному спорті поселилися два згубних стереотипи. Перший: кінний спорт — тільки для багатих. Але, чи так це?
— В нашій країні цей вид спорту, як не парадоксально, є спортом для людей небагатих. Більшість людей, які виступають на чемпіонатах України — це представники державних шкіл. Безумовно, ті результати, які вони демонструють, могли б бути кращими, якби в них хтось вкладав гроші, — вважає Ірина Мусієнко, член Федерації кінного спорту України. — В усьому світі вершники не обов’язково є багатими людьми. Кінний спорт — це бізнес, і в нашій країні він теж стає таким. Хоч, безумовно, є стартові гроші, які вершники платять за участь у змаганнях. Це так званий вхідний квиток. Він дорівнює приблизно 200 євро. Є певні витрати, пов’язані з годуванням коня, з транспортом.
Власне, кінний спорт відкритий для кожного, у кого є бажання та любов до коней. Вже сьогодні і в Києві, і в Україні загалом досить багато клубів, відкритих для всіх бажаючих.
— Кінний спорт призначений для людей духовно багатих, у яких є інтелект та вміння відчувати природу. У всьому світі це, як правило, схвалюється. В одних є гроші і можливість купити коня, в інших — можливість досягти на ньому успіху. Тому, хто купує коня, важливо, щоб доля його вихованця склалася максимально вдало, щоб кінь виправдав його надії. Тому ці люди готові вкладати гроші і в коня, і в наїзника, — говорить Наталія Присяжнюк, директор проекту «Відкритий кубок Києва по виїжджуванню та конкуру». Але коли мова заходить про кінний спорт як про великий спорт, спорт міжнародного рівня, набирає чинності другий стереотип. Професійного вершника легше купити, ніж виховати.
Ключова біда українського кінного спорту — це відсутність у ньому юного покоління. Не секрет, що чемпіонів виховують із дитинства. Проте, як наслідок обох стереотипів, сьогодні кінним спортом займаються в основному діти саме багатих людей. Причин декілька: по-перше, всі кінноспортивні клуби (принаймні в Києві) знаходяться за містом, відповідно, дитина не в змозі добратися туди самостійно. По-друге, багато хто з батьків упевнені, що кінний спорт їм не по кишені, і навіть не намагаються залучити до нього своїх чад.
— У минулому місяці проходив чемпіонат Європи для юнаків. Наші діти там були присутні й дуже непогано виступили. Але поки немає бази для дитячого кінного спорту — все це голос волаючого в пустелі. Тому нам так необхідна дитяча кінна школа, доступна для кожної дитини. Адже діти забезпечених людей далеко не завжди є талановитими вершниками. А істинні таланти, які, безумовно, є в нашій країні, часто просто не доходять до кінних клубів, — говорить Ірина Мусієнко.
ЯК ВИХОВАТИ ЮНИХ ВЕРШНИКІВ?
Федерація кінного спорту України домовилася про тісну співпрацю з Міжнародною федерацією кінних видів спорту. Вирішено, що основна робота буде сконцентрована на дитячому напрямі кінного спорту. Головне — на початку шляху закласти підмурок, міцну основу як для розвитку молодих спортсменів, так і для виховання молодих коней. Ще дуже важливо, вважають експерти — необхідно вдосконалити систему освіти. У світі вже винайдена й успішно існує система навчання як спортсменів, так і тренерів — її треба буде застосовувати у нас.
— Кроки українських спортсменів будуть сміливішими, коли ми створимо дитячий спорт та дитячі кінні школи. Ми повинні розуміти, що кінний спорт — це один із найскладніших напрямів. На нього, крім грошей, треба ще й час. Це як в англійському анекдоті. У господаря питають: «Чому у вас такий красивий газон?». Той відповідає: «Та нічого особливого. Ми просто 400 років його поливаємо та підстригаємо кожного дня», говорить Наталія Присяжнюк. — Нам, звичайно, треба менше часу. Цей вид спорту можна підняти тільки щоденною працею та спільними зусиллями. Власне, цим у Федерації кінних видів спорту Києва та України і займаються. Плюс державний комітет, який проводить чемпіонат України.
На думку експертів, розвиток цього виду спорту визначає саме розвинена економіка держави. Іншими словами, кінний спорт — це синонім стабільного розвитку економіки держави. Якщо вірити фахівцям, уже на наступні Олімпійські ігри можуть поїхати дійсно українські вершники. Хоча, щоб кінний спорт міцно поставити на ноги, треба як мінімум вісім років. Це за умови, що в столиці все ж таки з’явиться дитяча кінна школа, а у ентузіастів не опустяться руки. Що ж, будемо сподіватися на краще. Пам’ятаючи про те, що вперше в історії людства коня приручили саме на території України, за часів Трипільської культури.
