Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Четвертий п'ятим не буде

28 серпня, 1999 - 00:00

На відміну від Марчука, Мороза, Ткаченка та Олійника, які в День незалежності заявили в Каневі про свою домовленість висунути єдиного кандидата, добродії Костенко й Онопенко 24 серпня здійснили традиційне сходження на гору Говерла. Леонід Кучма в цей день був у столиці, й, очевидно, це географічне розділення кандидатів у президенти за місцеперебуванням, дало підставу Юрію Костенку стверджувати, що чітко сформувалися три основних сили, що будуть боротися на президентських виборах: ліві, партія влади та правий блок, представлений зв'язкою Костенко — Онопенко. За цього, спробував переконати журналістів Василь Онопенко, «угода чотирьох» несе «єдиний позитив: ця команда працюватиме проти діючої влади».

Однак запропонована Юрієм Костенком схема викликає декілька серйозних запитань.

1. У чому ж, власне, позитив «угоди двох»?

2. Яким чином поєднується заявка на правий фланг із присутністю в блоці Василя Онопенка, який сповідує соціал-демократичні ідеї (тобто, за загальноприйнятою термінологією, ідеї лівого напрямку) і, в принципі, в чому виявляється «правість» самого Руху Костенка? Відповідаючи на ці запитання, Юрій Костенко знову заговорив про національну ідею, на підставі якої необхідно здійснювати будівництво незалежної України. Складається враження, що в лідерів Руху національна ідея, на жаль, так і залишається просто ідеєю, способом «політичного самовираження». Пан Костенко закликав Геннадія Удовенка приєднатися до їхнього блоку: «Якщо він бореться за наші ідеали, то його місце у нас». Однак у пана Удовенка, очевидно, своє розуміння національної ідеї, оскільки раніше він, у свою чергу, надіслав Юрію Костенку запрошення повернутися в його частину Руху. «Я в Русі з 1989-го року, — прокоментував цю пропозицію пан Костенко, — Удовенка в ті роки не було в Русі й не він вручав мені партійний квиток. Швидше я можу йому запропонувати повернутися в Рух». Здається, політики правого (за українськими поняттями) флангу так і не навчилися домовлятися й долати особисті амбіції заради інтересів країни, на відміну від Марчука, Мороза, Ткаченка та Олійника, які продемонстрували це вміння в Каневі.

Дмитро СКРЯБІН, «День»
Газета: 
Рубрика: