Останнім часом експертне середовище України докладає значних зусиль, щоб бути почутим владою та вплинути на хід здійснюваних в Україні реформ. У понеділок консорціум неурядових аналітичних центрів та провідних громадських експертів презентував аналітичну доповідь «Нова влада: виклики модернізації».
Як відзначив, виступаючи на її обговоренні, голова Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, «в останні місяці з’явилися свідчення того, що сама влада бачить недоліки свого не завжди обдуманого реформування й намагається їх виправляти. Але небажання або невміння співпрацювати з українськими науковцями та експертами унеможливлює врахування накопичених знань і прийняття більш виважених рішень. Як мінімум, це призводить до значного затягування в часі всіх реформаторських дій».
Голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський наголосив на тому, що в Україні ще не подолані наслідки кризи і вона нині відстає не тільки від традиційних лідерів світу, а й від своїх колишніх «братів» у комуністичному таборі зі Східної Європи. Держава в Україні вже не здатна виконувати свою соціально-економічну функцію. Тож модернізація для України, за словами Бураковского, це єдиний спосіб та історичний шанс, щоб подолати своє відставання. Та чи здійснюються в Україні справжні реформи? Чи, може, ми про них лише говоримо, запитує фахівець.
Він відзначає амбітність реформаторських програм і велику кількість (21) намічених у них пріоритетів. Однак вважає, що одразу вирішити всі проблеми практично неможливо, бо в такому разі лише розпорошуються ресурси, хоча це не може бути виправданням для того, щоб відкладати реформи. Бураковський помітив лише два кроки, зроблені владою в напрямку модернізації. Це податкова та пенсійна реформи. «Але, — на його думку, — оскільки ці закони були ухвалені поспіхом, вони потребуватимуть коригування в майбутньому». Науковець звертає увагу також на те, що підприємницький клімат і умови роботи бізнесу в Україні залишаються доволі складними, а відмова від популізму в соціально-економічній політиці вимушена.
По це йдеться, зокрема, у другому розділі доповіді, яка отримала назву «Економіка України: між кризою та реформами». Тут, зокрема, відзначається, що інтереси модернізації країни вимагають укладання угоди про асоціацію з ЄС, складовою частиною якої є створення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, та водночас збереження режиму вільної торгівлі з країнами Митного союзу в новому форматі. Ресурс поліпшення українсько-російських відносин, підкреслюється у доповіді, був дуже обмеженим. «Нині готовність російської сторони йти на поступки у важливих для України питаннях (без вступу України до Митного союзу), — вказується у доповіді, є не більшою, ніж за часів президентства Ющенка».
«Сьогодні, коли держава досить активно інвестує кошти в цілу низку масштабних проектів.., набуває особливого значення прозоре та ефективне використання бюджетних коштів», — відзначається у доповіді. «Такі кроки, — продовжують автори, — є критично важливими як для подолання корупції та створення умов для ефективного використання бюджетних коштів саме в інтересах суспільства, так і для посилення суспільної довіри до влади в період проведення соціально-непопулярних реформ».
При обговоренні доповіді її автори почули багато гострих запитань. «Хто є замовником українських реформ?», «Чому всі вони здійснюються, як то кажуть, на грані фола, якому історичному досвіду відповідають?», «Як можна повернути реформи в правове поле?», «Чи не здійснюється в країні демонтаж ринкової системи, фрагментація олігархами економічного простору?». На жаль, у авторів далеко не завжди були напоготові відповіді й рекомендації. «Я не бачив, щоб реформи десь робили мільйонери й мільярдери», — відзначав, відповідаючи на останнє запитання Бураковський, — це не є модернізаційним проектом. Я ставлюся з підозрою до консенсусу з олігархами, адже вони не зацікавлені в конкуренції». Втім, для олігархів усе ж було знайдено цивілізаційний вихід. Щоб підвищити довіру до себе, їм порадили добиватися інтеграції в світову еліту, але не тільки шляхом влаштування конференцій та різних доброчинних актів, що само собою не погано, а й прагнути до прозорості бізнесу, зокрема, виходячи на IPO та беручи участь у конкуренції на ринках третіх країн. Прозвучала порада і для уряду: йому треба думати, а не чекати з усякого приводу вказівок Президента.
