Зустріч президентів України та Росії Віктора Януковича і Володимира Путіна в рамках засідання Вищої євразійської економічної ради (ВЄЕР) у Мінську, вочевидь, стане останньою перед листопадовим самітом Східного партнерства у Вільнюсі. Анонсуючи цю зустріч, помічник президента РФ Юрій Ушаков повідомив, що серед обговорюваних питань обговорюватиметься тема європейської інтеграції України. Як відомо, Росія активно намагається залучити Україну до Митного союзу, тому не виключено, що господар Кремля спробує під час цієї зустрічі переконати українського Президента не підписувати Угоду про асоціацію. Як компенсацію, як вважають деякі оглядачі, Путін запропонує Януковичу зниження ціни на газ і великий кредит до кінця нинішнього року.
Чи дійсно у Росії є важелі, здатні змусити Україну відмовитися від підписання Угоди у Вільнюсі і чим може завершитися мінська зустріч президентів? Чи зможе Янукович поліпшити стосунки з Росією, зберігаючи євроінтеграційний курс?
Віктор МИРОНЕНКО, провідний науковий працівник Інституту Європи РАН, історик, державний і громадський діяч України та Росії:
— Таких можливостей, у тому розумінні, яке вкладається в це російським політичним класом, — немає. Проблема полягає в тому, що є концептуальна помилка російських політиків. Вони, чомусь вважають процес отримання Україною державного суверенітету симулякром — чимось таким, що існує, але, посутньо, нічого не змінює. Вони вважають, що Україна через менші розміри, потенціал, усю передісторію — буде просто змушена йти у фарватері російської політики. Я гадаю, що це глибока помилка. З погляду російських і українських інтересів лише зв’язана модернізація Росії і України могла б дати позитивний результат для обох сторін.
Мені здається, що на позитивний ефект від підписання Угоди про асоціацію і практичні результати доведеться довго очікувати. Проте є один важливий політичний результат — це підкреслює, що Україна здобула свою державність і розлучатися з нею не збирається і краще, якщо російська політика братиме це до уваги.
Сам Віктор Федорович і його політичні радники свідомо драматизують цю ситуацію. Росії і Україні нікуди одна від одної не подітися — перемішане населення, традиції, які залишаються (я можу довго перераховувати), — все це об’єктивні чинники, від яких не можна відмахнутися.
Якщо говорити про перспективу російсько-українських стосунків, вони не погіршаться. Не потрібно думати, що в Росії настільки дурні люди, щоб намагатися реалізувати ті погрози, про які вони говорили. Це залежить не від них, а від інтересів величезної кількості людей (вони ж — виборці, підтримка влади). Тому, є об’єктивні речі, які не можна порушувати. А це — політичний процес. Росія може бути наддержавою, політичною потугою першої величини лише разом з Україною. Без неї вона автоматично переходить до другої політичної ліги, або навіть до третьої.
Що стосується України, то в нинішній момент ми є свідками політичної технології. Те, що робить у даний момент Віктор Янукович — збільшує його потенційний електорат (як з боку єврооптимістів, так і з боку тих, хто більше виступає за російський вплив і за співпрацю з Росією).
