Коли мова заходить про українську жінку, всі у нас дуже
люблять говорити про традиції високої пошани до жінки за козацької доби,
про активну участь жінок у громадському житті та національному русі у дореволюційній
Росії і, вже звісно, верхом втілення української жінки, символом, прийнято
називати княгиню Ольгу або Роксолану. Однак, якщо пригадати не такі вже
й далекі часи, то виявиться очевидним, що верхом політичної і громадської
кар'єри жінки у Радянській Україні була посада В.С. Шевченко — Голова Верховної
Ради України. Заради справедливості, слід зауважити, що це був єдиний прецедент
на території СРСР, але поруч з нею поставити вже нікого. Сьогодні становище
жінки і номінально, і фактично набагато безправніше. Немає потреби наводити
статистику жіночого безробіття за високого рівня освіти, рівня охорони
здоров'я тощо. Адже сьогодні наші жінки — це мало не єдиний «конвертований
товар», поряд з київським «Динамо» та братами Кличко. І мова навіть не
про нелегальних повій, якими наповнена Західна Європа і Близький Схід.
Щорічно тисячі жінок виїжджають з України як наречені і дружини громадян
інших країн. І це кращі представниці своєї касти, наш генофонд. Державі
на це плювати.
Партійна палітра сучасної України розмаїта, навіть дуже.
А тут ще нова партія, яка, за словами її фундаторів, не має аналогів у
світі. Чим же збирається займатися нова структура і чи дійсно її існування
необхідне? Одним із основних своїх завдань ПШЖ декларує «виховання чоловіків
у дусі гідного ставлення до жінки», ну а крім цього, має намір боротися
за соціальні та інші права жінок. Попри всю іронію, з якою можна поставитися
до створення ПШЖ, варто зауважити, що тактично створення подібної партії
можна вважати виправданим. До майбутніх парламентських виборів, завдяки
популярності своїх «духовних лідерів», партія може мати рейтинг, достатній
для того, щоб розраховувати на місця у Верховній Раді. Наші жінки-виборці
будуть безмірно зворушені, довідавшись, що їх проблемами пройнялися такі
імпозантні й авторитетні чоловіки, як Павло Зібров, Михайло Поплавський
та Юрій Рибчинський, вони втрьох і складають керівну ланку ПШЖ. Мова про
майбутні парламентські вибори, хоч і в іронічній формі, але велася у кулуарах
з'їзду. Втім, у партії час іще є. Зараз, якщо вірити основній доповіді,
розширюватимуться ряди організації на місцях і буде вжито всіх можливих
заходів для оперативного вирішення насущних проблем сучасної української
жінки. І щодо цього, до речі, прозвучали цілком раціональні пропозиції.
Наприклад, у всіх офісах партії діятимуть безкоштовні юридичні консультації
для жінок, надаватиметься оперативна матеріальна допомога самотнім лiтнiм
жінкам.
Попри всю серйозність доповідача Павла Зіброва, настрій
у партійних лавах був не надто робочим. Один із промовців припустив, що
найпершим завданням кожного з членів організації буде «сьогодні ввечері
вшанувати свою жінку вдома». Та й суперечностей у партії ніяких не виникало.
Запитань до оргкомітету з боку тих, що зібралися, було тільки два: «Чи
може організація розширювати свою діяльність за межі України?» і «Чи можуть
членами ПШЖ бути жінки?». Відповіді були негативними, і питання на голосування
не ставилися. Розумні, прекрасні чоловіки, які зібралися на свій з'їзд,
хоч як вони не старались, не виглядали щиро зацікавленими в інтересах жінки.
Трішечки статечні, трішечки поверхневі, дещо поблажливі художники, які
хочуть виглядати «справжніми» чоловіками. Менше ніж за дві години офіційну
частину було завершено.
Якщо порівнювати цей з'їзд з уже згадуваним з'їздом «Партії
солідарності жінок України», очевидний абсолютно різний підхід до однакових
проблем. Нашим жінкам їх становище дійсно наболіло. Виступи були емоційними,
підготовленими, аналітичними. Від бажаючих висловитися не було відбою.
І дійсно проймала гордість: де, у яких умовах ще залишилося стільки прекрасних
облич, прекрасних душ, прекрасних бажань. Наші жінки хочуть і можуть творити,
тільки їм це набагато важче дістається. Нехай же допоможуть їм чоловіки
з дружньої організації. Жiнок врятують Зiбров, Поплавський та Рибчинський...
Але не всiх.
