Якщо 1998 року в Києві кількість відмовних дітей склала 62 випадки, то 1999-го — 95, а 2000 року — вже 100 дітей. І це число постійно збільшується. Відмовляються не тільки матері-одиначки, алкоголічки й наркоманки, але навіть повні сім’ї, і їх кількість велика. Обгрунтована ця відмова тим, що немає роботи, місця проживання і навіть прописки. Найчастіше відмовляються від здорових дітей, яких відразу можуть узяти на усиновлення. А випадки відмови від дітей із серйозними вадами, зокрема хворобою Дауна, відсутністю кінцівок, поодинокі. 20% від усіх відмовних дітей становлять діти, матері яких втекли, не написавши розписки про відмову.
Ці жінки, на жаль, не розуміють, що, коли вони напишуть відмову, їх ніхто силою не примушуватиме забирати своїх дітей назад. А написавши відповідний папір, вони можуть полегшити долю дитини. Бо дитина, мати якої втекла, може бути усиновлена тільки через шість місяців. А всиновити хочуть якраз найменшеньких діток. Адже багато які жінки імітують вагітність і зацікавлені в тому, щоб у сім’ї з’явилося немовля. Усиновлення дітей проводять із дитячих будинків, бо всиновлення з пологових будинків та лікарень заборонене. Взяти дитину в сім’ю можуть як громадяни України, так і іноземці.
Іноземці можуть усиновити тільки тих дітей, які стоять на обліку на всиновлення не менше, аніж рік, і їх за цей час не всиновили. До року можуть усиновлятися діти з переліком захворювань. Трапляються випадки, коли матері, відмовившись від немовляти, все ж відвідують його й пізніше забирають у сім’ю. Але таких випадків, на жаль, мало, а проблема відмовних дітей залишається актуальною на сьогоднішній день і буде залишатися такою доти, поки економічна ситуація в Україні не покращиться.
