Практично синхронно харківська угода була вчора ратифікована й Держдумою Росії. Вона набере чинності після отримання сторонами письмових повідомлень про виконання необхідних внутрідержавних процедур. У пояснювальній записці, отриманій членами Думи разом із проектом закону про ратифікацію, зазначається, що ратифікація документа відповідає національним інтересам Росії. У цьому можна не сумніватися. Інакше російський прем’єр-міністр Володимир Путін не літав би ночами до нашої країни, щоб упевнитися, що з ратифікацією тут не буде промашки. Одне із завдань нічного гостя полягало в тому, щоб вивести з гри лідера української опозиції Юлію Тимошенко. Зустрітися з нею йому не вдалося. Але хто міг завадити заочній дискредитації? «Дебати, що мають відбутися в Раді, стали для мене несподіванкою, — був відвертим російський прем’єр. — Я з Юлією Володимирівною обговорював питання продовження терміну перебування російського флоту в Севастополі. І ніхто не заперечував. Принаймні, в розмові зі мною Юлія Володимирівна готова була обговорювати цю проблему. Йшлося лише про одне — ціну питання».
Утім, газова знижка в обмін на чверть століття оренди військової бази — це ще не все. У Москві вирішили узяти козла за роги й «повирішувати» одразу всі фінансово цікаві питання. «Ми лише зараз сформулювали пропозицію, яку хотіли сьогодні з вами обговорити. Йдеться про великомасштабну кооперацію наших ядерних галузей. Ми пропонуємо створити великий холдинг, який включав би об’єднану генерацію, атомне машинобудування та паливний цикл, — викотив Путін пробний камінь і тут-таки зробив невеликий хід назад: — Якщо українські фахівці вважатимуть, що це надто революційна пропозиція, то ми готові діяти поетапно, окремими кроками. На першому етапі можна поставити питання про об’єднання паливного циклу: у нас є підприємства, що постійно обслуговують Україну, а у вас є машинобудування, в якому ми зацікавлені. Ваше атомне машинобудування завантажене роботою виключно на російський ринок, і ми готові поглибити й зберегти співпрацю».
Чи слід, як то кажуть, без розбору відкидати ці пропозиції? Президент Віктор Янукович назвав їх цікавими. Але все-таки вирішив набити собі ціну: ми, мовляв, говорили про це «побіжно, як про майбутню перспективу». Мабуть, його більше привабила суміжна тема: «Ми зацікавлені мати перетоки, які можуть регулювати навантаження, це цікаво для України, щоб не будувати регулюючі потужності й не витрачати на це гроші».
Президента можна зрозуміти: ухвалений вчора в надтерміновому й навіть скороспішному порядку бюджет не дозволяє шикувати. А от опозиція, що здобула під час обговорення та ратифікації українсько-російських угод (вони були оцінені в країні приблизно в тих самих пропорціях, що й кандидати другого туру президентських виборів) можливість консолідувати свої лави й наростити протистояння владі, в бюджетному питанні могла б зайняти конструктивнішу позицію. Адже це на її совісті й зволікання з ухваленням бюджету, й, по суті, його якість також. Зволікання з бюджетом спричинило тривалу паузу в співпраці з Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними фінансовими організаціями, на яких сьогодні головна надія в справі компенсації бюджетного дефіциту (57,7 млрд. грн., або 5,3% ВВП) і реанімації української економіки.
На жаль, країні знову доведеться жити в борг. Бюджет-2010 передбачає випуск п’ятирічних облігацій внутрішньої державної позики в рахунок погашення боргу за відшкодування податку на додану вартість. Граничний розмір держборгу встановлено на 46% більше, ніж фактично було за підсумками 2009 року. Прямі держзапозичення становитимуть 100,3 мільярда гривень, зокрема зовнішні — 34,1 мільярда. На пряме фінансування бюджету буде спрямовано 1,3 млрд.дол., отриманих від випуску єврооблігацій, а також 2 млрд.дол. кредитів Міжнародного валютного фонду і 0,5 млрд.дол. Світового банку. Стабілізаційний фонд поповниться за рахунок вкладу Світового банку та Європейського банку реконструкції й розвитку та за рахунок випуску внутрішніх облігацій. Боргове навантаження бюджету збільшить також надання держгарантій за кредитами державного сектора (на 45 млрд. грн.). Погашення зроблених раніше зовнішніх зобов’язань відніме 6,7 мільярда гривень, внутрішніх — 17,1 мільярда.
Бюджет, звісно, не з найкращих. Те ж саме й у ще сильніших висловах можна говорити з приводу «флотської» угоди. Коментуючи всю цю історію, президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер сказав «Дню»: «Це багатошарова проблема. Ціну на газ, поза сумнівом, треба було знижувати. Але для цього в руках мають бути «карти», яких зараз немає. Треба було торгуватися й за сплату оренди Чорноморським флотом, але окремо. Поєднали ці дві речі в одному проекті. Це можна було б зробити, якби ціну на газ просто поміняли на ціну оренди. А який тут зв’язок із продовженням оренди? Сталося змішення політичних і економічних торгів. Особисто для мене — це сигнал про нерівноправну операцію».
КОМЕНТАРI
УКРАЇНА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА СИРОВИННУ КОЛОНІЮ
Ольга КОШАРНА, експерт у галузі ядерної енергетики:
— Україні ні в якому випадку не слід погоджуватись на пропозицію Росії та створювати спільний енергетичний холдинг. У такому випадку Україна повністю перетвориться на сировинну колонію Російської Федерації. Видобуватимемо уранову руду, купуватимемо обладнання, збагачуватимемо уран, утилізовуватимемо відпрацьоване в ядерному реакторі паливо, продаватимемо видобуту енергію — все лише за згодою північного сусіда. Такі заяви — це ніщо інше, як реалізація плану загарбання атомної енергетики України, розробленого ще за часів СРСР.
Щодо заяв Володимира Путіна про нібито надання широкого доступу до внутрішнього ринку Росії українським операторам атомної енергетики, то я особисто в це не вірю. Після всієї цієї історії про входження України у Міжнародний центр по збагаченню урану, ніяких сумнівів немає, що гріш ціна таким заявам. Та й у Росії діє закон, який жорстко регламентує присутність іноземного інвестора на внутрішньому ринку стратегічних галузей держави. А атомна енергетика визнана росіянами саме такою.
ЦЕ ШКІДЛИВО ЯК ДЛЯ УКРАЇНИ, ТАК І ДЛЯ РОСІЇ
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, екс-уповноважений Президента України з енергетичної безпеки:
— Створення холдингу зашкодить і Україні, і Росії. А насамперед — ядерній галузі цих держав, тому що це означатиме стагнацію в енергетичному секторі. Оскільки холдинг — це відсутність конкуренції, яка в таких чутливих науково-технічних галузях, як ядерна енергетика, є одним із основних рушіїв розвитку.
Жодних переваг від такої співпраці для України я не бачу. Більше того, я не знаю ні одного прикладу в світі, де би нормально й конструктивно функціонувала така форма. Вузькогалузеві холдинги, спільні енергетичні проекти — так. Але щоб усе загалом прагнути об’єднати — нонсенс. Навпаки, світ структуризує енергетичні галузі, в тому числі й ядерну енергетику.
Без сумніву пропозиція створення спільного атомного холдингу з Росією від російської сторони загрожує енергетичній незалежності й безпеці України. Це ще один момент ѓрунтовного прив’язування до всесвітньої проблеми. Що ж до інтересів, які переслідує Росія, роблячи нам такі пропозиції, то цілком очевидним є бажання обмеження економічної незалежності України. Наша держава сьогодні втрачає енергетичну, економічну незалежність, а із ратифікацією «флотських домовленостей» уже й політичну.
НЕХАЙ СПОЧАТКУ НАВЕДУТЬ ЛАД У СЕБЕ
Сергій ПАШИНСЬКИЙ, член комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки:
— Ми не проти ядерної кооперації із російськими чи американськими підприємствами. Однак в озвученій пропозиції Путіна прослідковується цікавий момент: Росія цікавиться урановими родовищами України. А що означає ця зацікавленість: стати їхнім власником, видобувати уран замість України? На це питання слід дивитися з точки зору того, що в Україні існує енергетична стратегія, затверджена і ратифікована парламентом. Нею передбачається створення всередині країни закритого ядерного циклу (видобуток та переробка урану та виготовлення ядерного палива для вітчизняних атомних станцій). І в України існує достатньо наукового та сировинного потенціалу для цього. Росія ж зараз зіткнулася з проблемою стосовно видобутку урану із власних родовищ. Саме тому Москва так активно шукає інші родовища. Якщо внаслідок такої ядерної кооперації Україна повинна стати тільки сировинним придатком Росії, то така дружба не потрібна. Якщо ж Росія дійсно готова спільно з нами реалізовувати на українській території проект із побудови закритого ядерного циклу, який контролюватиме наша держава, то це вигідно.
Однак, на мій погляд, такого щастя Україна не дочекається. Тому російську атомну пропозицію потрібно дуже уважно вивчати з точки зору національних інтересів. Не можна здати Росії українську ядерну енергетику, яка виробляє більше 50% усієї енергії в країні. А пропозиція з модернізацією атомних блоків видається дивною, бо ж у Росії аналогічні проблеми. Тому хай для початку наведуть лад із модернізацією в себе. Підсумовуючи, можу сказати, що атомні висловлювання — це поки що лозунг, але він дуже небезпечний. Однозначно, ми підтримуємо кооперацію з усіма країнами, але вона має ѓрунтуватися на базі національних інтересів.
