Останні події, пов'язані з вибором народу України, красномовно переконують у тому, що наш народ, на відміну від своїх політиків, керується в усьому своїми почуттями.
Помилка народу України в тому й полягає, що, вибираючи керманичів держави, необхідно прислухатися не до почуттів, а на підставі тверезого й холодного розрахунку відповісти собі на одне головне запитання: «Цей політик, чиї інтереси він переслідує й захищає?»
Народ України, вручаючи булаву своєму Гетьману, давно вже не робить це з любов'ю, все більше з ненависті до того, у кого відбирає цю булаву.
Дійсно, любові ми давно до політики не відчуваємо, зате в ненависті браку немає.
Так, засоби масової інформації, наближені до трону, запевняють, що надіям політиків і політологів про протестні вибори проти чинної влади не судилося збутися. На підтвердження наводяться відсотки, що їх набрав чинний Президент.
І тоді я починаю рахувати: Симоненко — 22%; Мороз — 11%; Вітренко — 10%; Марчук — 8; Костенко — 2%. Разом: 53%. Більша половина виборців проголосувала проти нинішньої влади, лише своє майбутнє народ пов'язував із різними політиками.
Але дива не сталося.
Що робити тим 8%, які бажали зі своїм Президентом спілкуватися на Ти по Інтернету? Адже вони голосували не почуттями, а мозком. Вони чітко бачили свої інтереси й інтереси, що їх переслідував той, за кого було віддано 8%.
Наш народ не помилився. Про помилку як таку можна говорити, коли є лінія непомилкового мислення народу, на тлі якого стався збій. Насправді, думати серцем, душею, а не головою — це є суть українського народу.
Отже, наш народ 31 жовтня не помилився, він залишився вірний собі — своїй суті, зумовленої закономірністю розвитку його долі.
А ось дійсною помилкою кожного з нас, як складової нації, є те, що ми увірували в можливість свободи, змін на краще внаслідок одного, нехай і гігантського, акту — вибору президента.
Гьоте геніально написав:
«Лишь тот достоин жизни и свободы,
кто каждый день идет за них на бой».
Ми не розуміли різниці: з одного боку, між п'ятьма роками бездіяльності й одним днем боротьби (днем виборів президента) й, з іншого боку, п'ятьма роками боротьби за життя та свободу й одним днем свята — вибори дійсно всенародного улюбленця. А пригадаємо Джефферсона — «Ціна свободи — вічна пильність». Кожний із нас повинен зрозуміти, що свобода на Заході дісталася його мешканцям не в спадщину, а щоденною боротьбою за цю свободу.
Чи багато хто з нас може похвалитися особистим внеском у побудову демократичної держави? Відмова від такої боротьби, пасивність — ось настрій нашого народу. Той же Джефферсон попереджав саме такі народи: «Ми не можемо чекати, що від деспотизму до свободи нас перенесуть на перині».
