Чи ж бо достатні знання у нас, щоб осягнути цей світ, щоб підкорити його. Нова епоха подарувала нам надлишок інформації. Інформація стала таким життєдайним джерелом для нас, що ми не можемо відірватися від нього. Але спраглі вуста не насичуються, і проблема полягає в тому, що ми не можемо відірватися від неї і все більше поринаємо в те джерело. Все, що не потрібно нам, усіляке сміття наповнює наші голови, і ніхто не знає, як із нього дістати оті золоті краплини мудрості. Все і вся намагаються нас навчати всього, та чи потрібно воно нам? І навіть ота столітня істина, що чим більше знаємо, тим ми мудріші і голови наші ясніші, на жаль, уже давно не спрацьовує. Наші голови уподібнюються скрині, в яку поклали всілякий непотріб, а не найнеобхідніше — те, що потрібне у житті. І коли час настає, ми порсаємося в скрині та не можемо знайти, що треба, а знайшовши, розуміємо, що довго шукали. От так б’ємося головами об обухи непізнанності. Епоха принесла багато плодів, проте несила нам усе ввібрати, зібрати всього врожаю, от і гниє він від дурноватості голів, а все червиве та надбите беремо та збираємо. Сліпці...
Так, є тут правда, я ще це в інституті запримітив, коли брався за вивчення цікавих мені речей, по крупинці скрізь збирав і в кожну нішу клав, а в результаті ні в тому, ні в іншому не розібрався...
Справа в тім, що перенасичений світ наш усілякого виду інформацією. Саме це забиває голови наші, і на зміну мудрості тупість приходить, ось це хвороба XXI століття. Виникають соціальні мережі, де ми можемо дізнатись абсолютно все про друзів і знайомих і навіть про людей, яких ніколи не побачимо. І ми все більше туди поринаємо. Ми переглядаємо, як, куди і з ким вони ходять на шашлики, дискотеки, де подорожують і з ким розмовляють. Величезні шафи на вітринах книжних магазинів не дають проходу душам спраглим, але чи в змозі вони осягнути весь той матеріал, більшість з якого — відверта нісенітниця і низькосортний товар?! Цифрові технології, прогрес — це крок у майбутнє бездуховне життя? Свято тіла і гріхопадіння душ наших — чи новий рівень самосвідомості?
Ось такий глобальний колапс душ наших не дає нам розвиватися, вже залежним від того непотрібного сміття.
Як же того уникнути? Так, нікуди від того не дінешся — розтягуй мозок і втягуй, як губка, у себе. Так, відокремлювати треба, де сміття, а де цінні речі, от і все.
А як же його відрізнити? Так отож...
Бачите, хворобою XXI століття називають і СНІД, і ігроманію, і хронічну втомленість, але корінь не бачать, звідкіля йде то все. Забагато сиплють нам у голови наші непотребу всілякого, а потрібне забирають, — і ми, як сліпці, йдемо за поводирем. Так, стадом йдемо, хоч тільки сліпці, а ще й думати не бажаємо, думку світлу до кімнати не пускаємо, самі душимо її, вбиваємо черговою дозою всесвітньої інформації. Ну навіщо ж знати тобі, хто там за океаном з ким, і що купив, і що їсть. Клоунада всесвітнього масштабу...
Щасливі ж ті, хто живе духом своїм і іншого не шукає... Не шукаймо правди іншої, вона одна для всіх, і нема в неї сторін, і не можна на неї подивитися знизу чи зверху, вона ж бо тіло істини, вона всюдисущий прах праотців.
