«Якщо вам подобається це слово (олігархи. — Ред. ), то хоча б не говоріть, що олігархи в парламенті виступають проти реформаторів в уряді. Говоріть вже: олігархи парламенту борються з олігархами уряду» Олександр ВОЛКОВ,
інтерв’ю журналу «Компаньон» прецедентне видовище було представлене нам «Епіцентром» («1+1») нинішньої неділі. Я сумніваюся у тому, що самі учасники супердуелі Ю.Тимошенко — Г.Суркіс до кінця усвідомлювали той ефект, який справить цей перший у нашому телеефірі акт публічної політики. Інакше, можливо, і акту не було б. Тому — якщо, певна річ, сам Григорій Михайлович не був ініціатором своєї, якщо не помиляюся, першої участі у прямому ефірі, явно самовідчуттєво перебільшуючи невразливість своїх позицій, — то слід віддати належне «1+1» і В.Піховшеку. Під завісу телесезону перед літніми канікулами вони таки зробили передачу, яка ексклюзивно засвітила низку очевидних тенденцій, думаю, несподіваних для багатьох. Підкреслимо, що, мабуть, саме для «1+1» це не випадково: вони справді наполегливо намагаються — звісно, в міру тих можливостей, які існують у нас — робити телебачення знаряддям посередництва між владою і виборцями.
Що, на мій погляд, сталося важливого у нинішньому «Епіцентрі»? По-перше, таким чином підтверджено вже півроку помітну тенденцію: хтось «увесь у білому» явно провокує вже не підкилимові, а публічні війни різних політико-фінансових груп однієї з одною. Думаю, знову ж таки, що якби не було такого інтересу цього когось, не було б і такого «Епіцентру»... Значить, іще більш ймовірною здається підготовка до приходу на політичну арену певної третьої сили.
По-друге, зафіксовано «готовність» наших олігархів «попастися» на раз. Яке враження на розумного, але недосвідченого у політінтригах, підосновах глядача мало справити дійство, що відбулося в «Епіцентрі»? Коли ті, хто нібито турбується про благо народу, обговорювали аж ніяк не способи найкращого задоволення цього блага, а конфліктували виключно через те, хто веде чесну гру, а хто — ні? Враження мало бути, по-моєму, однозначне: всі один одного варті. Якщо наші політичні олігархи не зрозуміли, що, коли йдеться про дискусії, виливати склянки із соком на публіці можна виключно в ідеологічних, а не «майнових» суперечках — значить, вони безпрецедентно вразливі для будь-кого, хто цю вразливість захоче використати. І нехай у нинішній дуелі, на перший погляд, перемогу отримала Ю.Тимошенко, з безмежним акторським талантом ні на секунду не відступаючи від обраної ролі «жертви» чесного «реформатора», що бореться з нечесними «плутократами». А Григорій Михайлович, обравши спочатку уразливу тактику розвінчувача «темного» минулого «газової принцеси» (а хто у ньому сумнівається?! Тим більше, така тактика була дещо дивною саме у дні російських подій навколо Гусинського, коли на повен зріст постала тема амністування первинних капіталів), не зміг розібратися і з особливостями сприйняття жінки-політика, у вустах якої істеричні вознесіння себе на Голгофу виглядають куди презентабельніше, ніж маломотивована грубість «чоловічого начала» (як сам себе назвав Г.М.). Однак в іншій передачі, хтось інший, чи ті ж самі — але маючи вже цей досвід публічної дискусії, а не помпезних виступів на з’їздах — куди витонченіше змусять-таки Юлію Володимирівну відповідати на запитання, а не промовляти сентенції на запитання про нинішні, сьогоднішні, а не минулі схеми. І шлях цьому «комусь», який може поставити такі запитання не тільки Юлії Володимирівні, вказали — що найпікантніше — якраз самі олігархи! Їй-богу, російський досвід таки нікого нічому не вчить!
І, нарешті, по-третє, — єдиний відрадний, по-моєму, висновок полягає у тому, що досвід такого «Епіцентру», і тієї журналістики «аргументів», про яку я вже писала, і яка далі у нас розвивається, свідчить, як це комусь не дивно, що все ж таки європейський вибір нашою найвищою і найголовнішою владою зроблено. Зі всього видно: прагматики, які явно йдуть на зміну сентиментальним «динозаврам» силових методів розв’язання усіх питань («немає людини (передачі, каналу тощо) — немає проблем») — хочуть нехай цілком контрольованої, нехай про людське око — але демократії. Вони вчаться перемагати, вчаться маніпулювати, вчаться управляти демократичними методами — і, можливо, квітневий референдум — це був останній досвід масштабного задіяння адміністративного ресурсу. Судячи з усього, парламентські вибори відбуватимуться вже за іншими схемами.
КОМЕНТАРI
В’ячеслав ПІХОВШЕК, автор і ведучий «Епіцентру»:
— Я сказав би, що, назагал, це одна з найвдаліших програм «Епіцентру». Люди продемонстрували, що вони готові говорити, говорити публічно, дискутувати один з одним. Можна довго сперечатися, чи була це дискусія, чи було це якимось обміном думок і реакцією один на одного, але учасники програми говорили один при одному, з чим вони відверто не погоджуються, що їх відверто турбує в позиції іншого, як вони собі бачать життя і як вони збираються з усім цим справлятися. Я думаю, що Юлія Володимирівна Тимошенко та Григорій Михайлович Суркіс продемонстрували дещо нове, що ще не дуже характерне для української еліти, — не лише можливість, а й здатність публічно дискутувати на теми, на які їм було говорити (чи, принаймні, слухати позицію опонента) як мінімум неприємно. Думаю, якщо ми говоримо про українську політику в майбутньому як прозору, тобто як доступну громадськості, то це можна вважати, хоча й невеликим, але першим кроком. Те, що я намагався робити в цій програмі, — дати можливість глядачам самостійно сформувати своє враження від позицій, від конкретно цих людей, від того, наскільки вони переконливі і як переконливо вони говорять. Значна частина глядачів змогла таке враження собі сформувати. Скажімо, я в Росії таку передачу не пам’ятаю. Я не пам’ятаю, наприклад, передачі, коли дискутували б Березовський і Гусинський або, скажімо, Чубайс, періоду роботи в адміністрації Єльцина, і Алікперов. Думаю, що тут ми змогли показати дещо нове. Хто виграв, хто програв? Я думаю, що загалом вигравала громадська думка, яка отримала такі враження. А щодо того, наскільки учасники програми очікували зустрічі один з одним в прямому ефірі, то можу сказати, що обоє знали про цю зустріч принаймні за добу. Крім того, у день виходу «Епіцентру» цілий день йшов анонс цієї програми в ефірі.
Євген ГЛІБОВИЦЬКИЙ, журналіст, ведучий «Сніданку з 1+1»:
— Мені здається, що не настільки важливо, хто переміг, а хто програв у цих дебатах, як важливо те, що так звані «олігархи» стали публічними. Вони свої претензії й свої реальні справи обговорювали в прямому ефірі, точніше в контрв’ю, і глядачі могли побачити, почути, власне, не тільки про реальні речі, якими займаються олігархи, а цей настрій, цей психологічний стан, що є дуже важливим. Вони побачили, який настрій панує в коридорах української влади, як люди спілкуються один з одним. Практично всі мої знайомі, які вельми далекі від політики, були надзвичайно вражені, буквально перебували в стані якогось аффекту від цієї програми. В цьому сенсі вона вдалася. Титаничні зусилля докладалися з боку команди «Епіцентру» (я просто спостерігав це збоку) для того, щоб звести цих учасників разом, це просто тиждень недоспаних ночей. І, здається, вперше, коли на українському телебаченні вдалося ось так звести докупи людей, які просто не хочуть чути одне про одного, й примусити їх розмовляти.
Оксана БАНДУРОВИЧ, менеджер відділу соціально-політичних досліджень компанії «СОЦІС»:
— Я вважаю, безглуздо було зводити двох таких супротивників, як Суркіс і Тимошенко за одним столом, тим більше у прямому ефірі. Юлія Тимошенко виглядала слабо, оскільки не відповіла на жодне зі звинувачень, не навела жодного аргументу. Суркіс же, зі свого боку, поводився не зовсім відповідно до місця, у якому він знаходився, і свого положення. Він же не генеральний прокурор... Глядач, на мою думку, не отримав потрібної інформації. Це не було боротьбою різних ідеологій або політичних поглядів. Все скидалося, швидше, на зіткнення особистих інтересів.
Євген ЯКУНОВ, перший заступник головного редактора газети «Киевские Ведомости»:
— Таких загострених дебатів, на мою думку, в нас ще не було на телебаченні. Якщо говорити про те, чи треба так гостро обговорювати, то я вважаю, що саме так і потрібно, тому що питання серйозне й говорили загалом-то люди досить досвідчені в темі, досить високопоставлені, впливові — такого ще не було... Щодо того, хто, скажімо, в цьому діалозі виграв, хто програв, тут судити глядачам. Я вважаю, що такі програми потрібні, тому що, скажімо, на відміну від Росії, у нас часто пересічний громадянин не обізнаний про ті проблеми, про ті конфлікти, які відбуваються у сфері політики, у сфері державної діяльності. Як хто сприйняв? Я знаю, що цей «Епіцентр» сприйняли по-різному. Мені зараз важко сказати, хто, як, кого переміг. Я просто вважаю, що істина повинна визначатися саме в такій дискусії. І ще я гадаю, що ця дискусія буде не останньою. Потрібно, очевидно, й Віктора Андрійовича Ющенка «витягнути» у прямий ефір, і інших людей, щоб поговорити про речі, про які не кажуть заочно. Я вважаю, це буде правильно. Опитували Михайло МАЗУРІН, Наталя ТРОФIМОВА, Світлана СОКОЛОВА, «День» «День» пропонує читачам висловити свою думку (звичайною або електронною поштою) про останній «Епіцентр».
