Розмови про перейменування обласного центру так і залишаються лише пустопорожнім струсом повітря. Ситуація нагадує сюжет відомого фільму «День байбака», герой якого не міг вирватись із зачарованого кола повторів одних і тих самих життєвих картинок, зациклившись на одноманітному ритмі вчорашнього дня. У Кіровограді, здавалося, все йшло до того, аби патріоти й небайдужі городяни полегшено зітхнули, дочекавшись, нарешті, тієї миті, коли ім’я радянського компартійного лідера кане в Лету. Тим більше, що сам Сергій Кіров (Костриков) до цього міста, так само як і до України, жодного стосунку не мав. Ім’я ж святої великомучениці Єлизавети (а зовсім не доньки російського царя Петра І, як вважає частина краєзнавців) давно прижилося на теренах степового краю ще з часів заснування фортеці св. Єлизавети.
Нагадаю, що міська рада збиралась провести референдум із перейменування обласного центру на Єлисаветград наприкінці грудня, об’єднавши його з достроковими парламентськими виборами. Громадськість зраділа: нарешті збудуться найзаповітніші мрії тих, хто вірить у перемогу добра! Але політика внесла корективи в наміри народних обранців: вибори не відбулися, референдум також. На одній із сесій патріотично налаштована частина депутатів усе ж підняла питання, що вже встигло набити оскому іншим, особливо політичним опонентам. Знайшли компроміс: референдум не проводити (дорого для місцевого бюджету все ж таки), а прийняти рішення про зміну назви Кіровограда на Єлисаветград, щоби й кошти зекономити, і враз покінчити з дебатами на тему «Варто чи не варто?».
Навіть комуніст Володимир Пузаков, котрий очолює міську раду, підтримав цю пропозицію, незважаючи на кпини з боку однопартійців та соціалістів. І що ж? Настає день чергової сесії, а про повернення місту історичної назви навіть і не згадують! Більше того, міська рада довго не вносила до порядку денного питання про перейменування вулиці Луначарського (ще одного ідола комуністичної епохи) на вулицю В’ячеслава Чорновола, хоча міський голова обіцяв це зробити ще рік тому. Незважаючи на те, що пропозиція надходила, голосів для її розгляду не вистачило: депутати більше переймались проблемою підвищення вартості проїзду в кіровоградських маршрутках, ніж створенням духовної аури у найголовнішому місті області.
А тим часом стало відомо, що у Верховній Раді також хочуть перейменувати обласні центри, в тому числі й Кіровоград. Однак бажання нардепів виявляється поки що сильнішим за прагнення самих кіровоградців. На запитання «Чому так?» у владних кабінетах міста відповіді не знаходять, лише безсило розводять руками. Тому поки що в Кіровограді триває «День байбака»: щоразу одні й ті ж граблі, на які наступають і городяни, й «батьки» міста. А бронзовий Сергій Миронович Кіров, що височіє на постаменті на головній площі свого імені, стоїть, дивиться на них і загадкового посміхається.
І все ж, попри думку, що чудес не буває, диво в Кіровограді сталося. У четвер на черговій сесії міськради депутатських голосів нарешті вистачило, аби прийняти історичне рішення: перейменувати вулицю Луначарського на вулицю В’ячеслава Чорновола. Адже саме цією вулицею відомий український правозахисник поїхав на свою загибель, а Кіровоград був останнім містом, де Чорновіл побував за життя. 25 березня 1999 року, повертаючись із Кіровограда до Києва, лідер Народного руху України загинув під Борисполем в автокатастрофі....
