Хочте — вірте, хочте — ні, але вважається, що саме 19 січня, тобто на Водохреща, з водою відбуваються незрозумілі метаморфози. Вже о 12-ій годині ночі вона починає «хвилюватися». А хто насмілиться у цей момент підійти до озера чи річки й набрати воду з ополонки, той, вважалося, забезпечує себе на цілий рік найуніверсальнішими ліками — і від душевних, і від фізичних ран. Для кого ж це випробування дуже вже ж серйозне, шанс все одно є — після святкової служби вода має ті ж чудодійні властивості. Наприклад, у сільській місцевості й досі дівчата вмиваються водохресною водою, щоб бути гарними й щасливими. Решта використовує її як завзяті акупунктурники — протирає очі, щоб зір був добрим, вуха, щоб чути лишень хороші слова, чоло, щоб голова була ясною. Уважно ставилися й до коней, адже, скуштувавши святої води, вони ставали здоровими й міцними. І твердять, що саме так воно й було. Лікарі й психологи вважають, що це класичний приклад самонавіювання, але в багатьох населених пунктах досі щиро вірять у те, що, набравши на Водохреща води, треба щодуху бігти додому — і чим швидше, тим щасливішим і здоровішим будеш. А окрім цього — в те, що святкову трапезу обов’язково треба починати зі святої водиці, й до того ж не забути покропити нею будинок.
До речі, етнографи твердять, що в сільській місцевості всі водохресні традиції і досі живуть. Наприклад, ще за тиждень до самого свята молодь прорубує в річці чи ставку ополонку і робить із криги хрест. Оскільки він має символізувати царські врата, його окропляють буряковим квасом і прикрашають ялиновими та сосновими гілками. Безпосередньо на Богоявлення хрест опускають у воду. І роблять це тому, що з його допомогою з води зникає вся нечиста сила. А повертається вона в рідні пенати лишень тоді, коли до водойми хтось прийде прати. Крім цього, водну тематику кожна місцина обігравала по-своєму. Наприклад, на Слобожанщині вважали, що 19 січня вода на 1 хвилину перетворюється на вино. Легенда ця походить від купця Івана, з яким нібито в цей день таке й сталося.
Цьогорічне масове святкування, яке, за традицією, пройшло в столичному Гідропарку, від звичаєвого, треба сказати, істотно відійшло. Все обмежилося святковим богослужінням і купанням «моржів». Почасти цьому перешкоджала й зовсім не зимова погода, що, до речі, якщо вірити народним прикметам, є досить поганою ознакою — вважається, що чим більш морозна погода на Водохреща, тим кращим буде врожай. Але з 40 тисяч людей, які прийшли на гуляння, мало хто й знав, як воно має бути по-справжньому. Наприклад, учителька Людмила Кривобучко говорить, що чула лише те, що цього дня потрібно святити воду, як паски і крашанки на Великдень. А про те, що перед святом цілий день треба поститися, а починати трапезу зі святої води, вона почула вперше. А слюсар Іван Лебедєв взагалі прийшов до Гідропарку, щоб «потусуватися» та на заплив «моржів» подивитися. Вони, до речі, за повір’ями, чинили цілком правильно: занурення у холодну купіль на Йордань — запорука того, що цілий рік хвороби не зачеплять.
Зате про популярні ворожіння на Водохреща знають майже всі. Тим більше, що у свято, яке закінчує святки, розмови з долею дозволено. Хоча багато які з традиційних для цього дня ворожінь за сучасних умов нереально виконати, як, наприклад, кидання за ворота взуття чи, скажімо, щоб хлопці обсіяли дівчат зернами злаків.
