Цього року знаменитий музей відзначає 100-річчя. Раніше в таких випадках затівали грандіозний шум, наводили шикарний марафет, латали всі дірки в даху, які утворилися за час, що минув від попереднього ювілею, й фарбували облуплені стіни. Зараз навіть катастрофічна ситуація (музей у буквальному значенні заливає, про стан же його сховищ, виставкових залів і фасаду краще взагалі промовчати) викликає надзвичайну тривогу виключно... у приватних осіб, самих відвідувачів музею.
З ініціативою організації «Товариства друзів» виступила, зокрема, видавець бюлетеня «Київ. Культура і розваги» Ірена Стецюра, американка українського походження, що теж вельми симптоматично. Серед перших п'ятнадцяти членів товариства також переважають іноземці — юристи, бізнесмени, співробітники дипломатичних служб. Можна, звісно, сказати, що вони допомагають запровадити в Україні давно поширений на Заході досвід опікунських рад культурних установ, члени яких, безоплатно витрачаючи свій час, а іноді й «люблячи мистецтво до глибини власної кишені», допомагають тим же музеям поповнювати колекції й модернізуватися. Але до почуття вдячності ентузіастам, котрі свою найпершу мету бачать у залученні коштів хоча б на косметичний ремонт Музею українського образотворчого мистецтва, домішується й сором.
Як говорив герой культового радянського вестерну, образливо за державу, що байдуже споглядає за поневіряннями сховища національних шедеврів. Удома, де навіть стіни вже плачуть.
