Виправляю неточності з попередньої колонки: хрест, який спиляли FEMEN, — не меморіальний на пам’ять жертв репресій, а поклонний на честь помаранчевої революції; Олександра Шевченко та Інна Шевченко з FEMEN — не сестри.
Журналісти помиляються — я не виняток. Журналіст, якщо і далі хоче лишатися в професії, мусить мати мужність визнавати свої помилки. Помилка у словах через неуважність — це одне. За помилки треба відповідати, інколи їх — на газетній шпальті, наприклад — можна виправити. За свої вчинки теж треба відповідати, однак свідомо зроблену дурість виправити складніше.
Чому знову про FEMEN?
Минулими вихідними у Росії невідомі знесли чотири поклонні хрести: один в Архангельську і три в Челябінській області. FEMEN вже висловили захоплення з цього приводу. У своєму Живому Журналі дівчата обіцяють турне з бензопилою по дерев’яних церквах Росії, а також покарати нею «покидьків, відповідальних за страждання ні в чому не винних жінок», якщо когось із активісток посадять.
Можна сказати, що це жарт. Але знесення хреста над Майданом жартом не було. Повторюся: за слова свої треба відповідати. Як добре, що у нас поки що не панує таке мракобісся, як на півночі від Хутора-Михайлівського, а то посадили б Інну Шевченко, і довелося б обіцянки виконувати: взяти бензопилу, поїхати до Росії, вирахувати маршрути кортежів і порізати... не фотографію, а справжнього Путіна. Або тут, у Києві — справжнього суддю. З кров’ю і нутрощами. Але ж знають, що не посадять. Знають, що не поїдуть до Росії, знають, що нічого там не пилятимуть.
Молоти дурниці і робити дурниці, знаючи, що ані за перше, ані за друге ніхто не спитає — легка справа. Різниця між Pussy Riot і FEMEN — як між хірургом і вуличним задиракою. Перші спрацювали зі скальпельною влучністю, викривши ціле гроно давно назрілих проблем, другі просто б’ють навідліг у всіх напрямках, частіше лише імітуючи удар, але сподіваючись зачепити яке-небудь хворе місце. Наразі FEMEN своїм, наполягаю, цілковито дурним вчинком (вже засудженим ув’язненою Марією Альохіною) прекрасно прислужилися православним екстремістам. Відповідальність за зрублені хрести взяв на себе «рух «Народна воля»; чи то щирі ідіоти, чи наймані провокатори від влади — ролі не грає: брати назву терористичної організації ХІХ століття — не просто дурість, а дурість у квадраті.
Між іншим ультраправий екстремізм у Росії зростає: на вулиці готові вийти дружини «Союзу православних хоругвеносців» (читай — чорносотенці), в Москві православні фашисти на Павелецькому вокзалі зірвали з перехожого футболку на захист Pussy Riot, інша група варварів вдерлася на спектакль Театру.doc, присвячений процесу Толконнікової, Альохіної і Самуцевич, але отримала відсіч від глядачів.
Сумна правда, яка висвітлилася саме після акцій Pussy Riot: в Росії нема жодної інституції, котра б слугувала моральним балансиром, котра б примиряла, але не розколювала суспільство. РПЦ — міцно зрощена з владою, корумпована, загрузла у численних скандалах — лише посилює розбрат (в Україні в тому числі). Цій церкві потрібна широка дискусія, відкритість, самоочищення, потрібне (знову повертаюся до медичних метафор) термінове лікування. Звісно, є набагато простіший шлях, він вже намічається і Україну не омине: армія «хоругвеносців» проти армії «народовольців». Знайомо?
