Не минуло й двох місяців з того дня, як у Донецьку місцевий «Шахтар» приймав київське «Динамо» у вирішальному матчі попереднього чемпіонату України. Перед першою грою нового чемпіонату, в якій календар знову звів першого і другого призерів минулої першості, все у Донецьку було так само. І сонячна погода, і аншлаг на перейменованому стадіоні «Локомотив», і присутність на трибуні прем’єр-міністра Януковича. Командам залишалося лише зіграти унічию, аби відчуття дежавю було повним.
«Що забардзо, то нє здраво», — стверджує відома польська приказка. Так і у неділю, здавалося, що учасники футбольного матчу вже втомилися один від одного. На публіку всі говорили інше, що ігри між такими командами завжди цікаві, що це футбол високого класу, якого багато не буває, і тому подібне. Реально ж цей матч виглядав саме тепер певною мірою зайвим. Що мали доводити суперники один одному, щойно розігравши між собою всі три вітчизняних футбольних трофеї? Після всього, що було між «Шахтарем» та «Динамо» за останніх два місяці, потрібна була пауза у півроку, аби зробити висновки і прийти до гри з новим багажем. Але календар чемпіонату затверджений і команди вийшли на поле.
Одразу було видно різницю у передсезонній підготовці команд. Господарі поля знаходяться не у найкращому стані, насамперед психологічно, та ще й кількох провідних гравців у складі немає. Гості приїхали одразу після виснажливих тренувальних зборів, ефект від яких має настати у серпні, коли «Динамо» пробиватиметься до Ліги чемпіонів.
Обидва тренери виставили на гру усіх теоретично найсильніших гравців. Хіба що наставник «шахтарів» приховав у запасі кількох виконавців, здатних підсилити гру. Попри те, що склад «Динамо» у порівнянні із попередньою грою проти «Шахтаря» на Суперкубок був оновлений практично повністю, виглядала команда приблизно так само. Гравці основного складу зіграли у той самий футбол, що й дублери, роблячи ті ж самі помилки у захисті і так само граючи у нападі. Навіть гол у ворота «Шахтаря», забитий у середині першого тайму Діого Рінконом, був виконаний у тій же манері, що й гол Михалика у грі на Суперкубок. Практично жоден із основних гравців «Динамо» не показав гри, яка була б якісно кращою за гру дублерів. Несмачний ліворуч помилявся не менше Федоріва, праворуч Гусєв грав не швидше Морозюка, в центрі Корреа був не кращим за Алієва, а в захисті Ващук та Родріго не були надійнішими за Мандзюка та Гавранчича. Якщо ж згадати, що Діого Рінкон, Ребров, Корреа та Гіоане під кінець гри дуже втомилися і не встигали за суперниками, то шансів виграти у «основи» динамівців «Шахтар» мав більше, ніж у «дубля».
На відміну від «Динамо», «Шахтар» після Суперкубка замінив не десятьох, а лише п’ятьох гравців. Головним був, безумовно, вихід Срни на місці правого лінійного. Цей мобільний гравець ледь не самотужки розривав оборону «Динамо» на своєму фланзі, повністю домінуючи на полі. У центра захисту замість Єзерського вийшов Кучер, який робив менше помилок. Також підсилив гру Левандовський, який з’явився на полі у другому таймі.
Програючи після першої половини гри з рахунком 0:1, господарі поля у другому таймі повністю захопили ініціативу і створили купу гострих моментів біля воріт Шовковського. Гол у відповідь, забитий Жадсоном після рикошету, міг би видатись випадковим, але насправді точний удар став логічним наслідком переваги «Шахтаря». Чому господарі не забили ще, а гості не відзначились у кількох вдалих контратаках? Вірогідно, з футболістами теж відбувалося дежавю. Нічия влаштувала обидві команди. Попереду ще двадцять дев’ять турів, за які невідомо що може трапитись. Не програли — і добре.
Нічия у грі «Шахтар» —«Динамо» крім всього іншого додала інтриги у чемпіонаті України. Тепер мінімум до середини серпня ми не побачимо звичної картини, коли на чолі турнірної таблиці знаходяться «Динамо» та «Шахтар», а всі інші плентаються позаду. Принаймні зовні наш чемпіонат у наступні три-чотири тижні буде інтригуючим і непередбачуваним. Без усяких дежавю.
