Це перший захід подібного масштабу в Україні. Як повідомляє ТСН, 300 експертів вищої ланки різних сегментів ринку нафти України та іноземних компаній зібрались у столиці, щоб обговорити ситуацію на ринку нафти, а також подискутувати на тему динаміки розвитку галузі.
Як експерти виступили Міністерство палива та енергетики України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Міністерство фінансів України, компанія «Ernst & Young», а також найбільші нафтові компанії України.
У програмі саміту передбачено виступи керівників провідних нафтових компаній світу й обговорення актуальних тем розвитку ринку. Крім того, у рамках зустрічі буде вручено національну премію «Нафтова компанія України 2010—2011 року» — єдину професійну премію, яку вручають за досягнення в галузі нафтового ринку України.
Геннадій РЯБЦЕВ, заступник директора з наукової роботи науково-технічного центру «Психея»:
— На мою думку, сама назва цього дійства є некоректною. Адже самітом називають зустріч на рівні хоча б глав відповідних міністерств. А це зустріч високопосадовців та банкірів. Причому перші «розмальовують» яскравими фарбами, наскільки в нас усе гаразд у нафтовому секторі, а другі намагаються донести до чиновників більш-менш реальну для залучення інвестицій картину. На жаль, поки що спільної мови вони знайти ніяк не можуть. Адже чиновники не можуть гарантувати сприятливий інвестиційний клімат, а банкіри не хочуть вносити кошти у «чорний ящик» великої кількості проектів українського нафтового сектору, тому що не бачать там можливості заробити.
Я абсолютно переконаний в тому, що немає сенсу в зустрічах, якщо немає їх результату. А результати зустрічі у нафтогазовій сфері не демонструють уже багато останніх років. Очевидним аргументом є те, що жоден без винятку з форумів у енергетичному секторі не закінчився підписанням хоч якихось домовленостей. Така собі дискусія заради дискусії. Навіть у кулуарах таких зустрічей жодних серйозних домовленостей останнім часом не відбувалося.
Саме тому, якщо ви помітили, експерти майже не беруть участі в таких форумах, адже вони їм не цікаві, бо нічого нового на цих зустрічах почути майже неможливо. Навіть ті рідкісні суттєві побажання, які висловлюють учасники подібних зустрічей чиновникам, не стають програмою дій, не перетворюють на реальні державні кроки. А цього необхідного зворотного зв’язку від держави немає тому, що немає з її сторони попиту на експертно-аналітичну інформацію, що є результатом браку системного підходу. Прикро констатувати, але в держави сьогодні немає бачення галузі як єдиного об’єкта управління.
