Саме за його ініціативи восени минулого року Дніпропетровська область, що опікувалася не тільки місцевими ракетниками, танкістами, піхотинцями, а також чорноморськими моряками, взяла шефство ще і над всіма аеромобільними військами України, частини і з’єднання яких відразу «приписали» до міст і районів. За досягнутою угодою з дніпропетровських призовників в десантних полках почали формувати «марчеловські роти», названі так на честь легендарного «дядька Василя» — колишнього головкома ПДВ СРСР генерала В. Марчелова. Знаменитому земляку губернатор встановив у центрі Дніпропетровська бронзовий пам’ятник. «Непорядок» полягав лише в тому, що на території самої Дніпропетровщини не було жодної аеромобільної частини. Тепер це упущення виправлено і, як визнають самі військові, зокрема, командуючий 6-м армійським корпусом генерал-лейтенант В. Баталюк, стратегічно дніпропетровський губернатор (хоча він і не закінчував Академію Генштабу) мав рацію — десантникам дійсно краще базуватися не на кордоні, а в глибині країни.
Полковник запасу М. Швець досвідчений, судячи з усього, і в оперативно-тактичному мистецтві, оскільки робота органів влади, міст і районів з десантними частинами проходитиме в тісній взаємодії. Принаймні, як доповів на зустрічі десантників перший заступник глави облдержадміністрації Петро Кравченко, якщо торік Дніпропетровщина виділила на потреби аеромобільних військ 360 тис. гривень, то лише в першому кварталі нинішнього — вже 240 тисяч. За розв’язанням проблем підшефних тепер особисто і безпосередньо слідкує сам губернатор, а їхнє облаштування на новому місці він доручив начальнику Головного управління праці і соціального захисту Миколі Гречині — також, між іншим, колишньому десантнику-парашутисту.
