У Дніпропетровську з ініціативи глави облдержадміністрації Н. Деєвої відкрито Обласний центр історії та розвитку української мови. Керуватимуть його роботою висококваліфіковані вчені-філологи Дніпропетровського національного університету, де, за словами ректора ВНЗ, професора Н. Полякова, «у всі часи витав дух українства». Серед випускників ДНУ, нагадав він у своєму виступі, такі майстри українського слова, як Валерій Підмогильний, Олесь Гончар і Павло Загребельний. Саме тому національний університет, на думку ректора, має стати базовим для розвитку державної мови у Дніпропетровській області, його широкого впровадження в діловій сфері та повсякденному спілкуванні.
Однією з головних функцій Центру, як повідомила на відкритті декан факультету української філології Ірина Попова, стане навчання державних службовців. На сьогодні не лише рядові чиновники, але й перші керівники області грішать тим, що не повною мірою володіють державною мовою, а то й зовсім, особливо в неофіційній обстановці, переходять на російську. З цього приводу навіть на відкритті Центру не обійшлося без скандалу — один із активістів «Просвіти» звинуватив місцеве начальство у повсюдному ігноруванні рідної мови. Виправити таке становище, причому у стислі строки, беруться співробітники Центру, які обіцяють, що за допомогою губернатора вони не лише посадять чиновників за парти, але й забезпечать їм на курсах підготовку на вищому рівні.
Утім, вважає професор І. Попова, «український мовний ренесанс» за роки незалежності не відбувся не лише у сфері державного управління. «За даними нашого моніторингу, відзначила вона, лише половина студентів у дніпропетровських вищих навчальних закладах навчаються українською мовою, тоді як частка українців серед місцевого населення становить 75%». Досі у навчальних закладах не вистачає навчальних посібників, книжок та словників, а їхня ціна, причому не лише для студентів, є надто високою. «Чи варто дивуватися, зазначила професор І. Попова, що навіть там, де українська мова застосовується, ми раз у раз стикаємося з найгрубішими помилками». Її «калічать» у вуличній рекламі, засобах масової інформації і навіть в офіційних документах. Особливі нарікання громадян викликає робота паспортних столів та РАГСів, співробітники яких на свій розсуд перекладають і записують імена та прізвища. «Справа доходить до того, сказала декан, що конфліктні ситуації розглядають у суді, і нам уже неодноразово доводилося проводити мовну експертизу, як на прохання громадян, так і самих суддів». У зв’язку з цим Центр історії та розвитку української мови найближчим часом має намір зайнятися і подібною проблемою — його фахівці даватимуть не лише консультації, робитимуть експертні висновки, але й випустять спеціальний словник власних імен та прізвищ. У цілому, на думку професора І. Попової, в Україні, як і на рівні регіонів, повинна діяти державна структура, яка контролювала б мовну політику.
Приміщення для роботи Центру адміністрація університету виділила в ДК студентів, і без того переобтяженому музичними, танцювальними та художніми колективами. Посадити чиновників за підручники української мови тут навряд чи можливо. Не перший рік «у приймах» живуть і самі університетські філологи. Їхній навчальний корпус, поставлений через занедбаність на капітальний ремонт, досі стоїть обгороджений будівельною огорожею. Втім, керівництво області і особисто губернатор Н. Деєва, яка виступила з благородною ініціативою відкриття Центру історії та розвитку української мови, запевнили громадськість, що докладуть усіх зусиль для того, щоб учені й студенти незабаром справили новосілля. Вони пообіцяли, що новий почин «не залишиться на папері», а отримає з їхнього боку конкретну і цілком відчутну матеріальну підтримку.
