Прах видатного українського поета, перекладача, радіожурналіста, літературо- і мовознавця, останнього неокласика української літератури Ігоря Качуровського поховали на його малій батьківщині — в селі Крути Ніжинського району Чернігівщини. Таким був його заповіт.
Поховання праху Ігоря Качуровського відбулося в присутності його земляків-крутівців, друзів та колег, представників духовенства, районної влади, його сина Леонардо. Захід розпочали з хресного ходу від місцевого храму, який належить до парафії УПЦ МП, до новозбудованого меморіалу, котрий являє собою насип з залізним хрестом та пам’ятною табличкою. Заупокійну літію відслужив архієпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП Євстратій. По закінченні літії прах Ігоря Качуровського опустили в урну.
Голова Ніжинської районної ради Олег Бузун висловив вдячність ініціаторам заходу, а також поінформував, що на сесії сільської ради було визначено місце біля родинної садиби Качуровських для побудови меморіалу. За словами голови Благодійного фонду «Ніжен» Миколи Шкурка, кошти на будівництво меморіалу в Крутах збирали шанувальники творчості Ігоря Качуровського. Суттєвий внесок зробив і його син Леонардо.
«Робота з будівництва меморіального комплексу триває, — каже Микола Шкурко. — Витрачено близько 80 тисяч гривень, приблизно стільки ж потрібно для того, щоб завершити почате. За рік ми знову зберемося на роковини смерті поета і будемо говорити про відкриття музею села Крут та експозиції Ігоря Качуровського».
Пам’ятають і схвально відгукуються про виданого письменника і його земляки. Воно й не дивно, адже автобіографічний роман Ігоря Качуровського «Дім над Кручею» містить багато сторінок, присвячених Крутам та Ніжину. Крутівець Олексій Македон показав родинну садибу Качуровських і розповів, що на її подвір’ї поховані пращури видатного земляка. «Я пишаюся таким видатним земляком. Його твори не просто надихають, а й відкривають забуті сторінки з історії Крут», — говорить він.
Теплі слова на адресу свого колеги і товариша сказали й українські письменники.
Олександр АСТАФ’ЄВ, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, член Національної спілки письменників України:
— Здійснився заповіт Ігоря Васильовича. Повернулися до скарбниці української культури та літератури і його твори. Але найголовніше те, що він дивовижно вплинув на стан нашої свідомості. Коли ми вперше запросили його до Ніжинського університету на спецкурс, то і сподіватися не могли, що Качуровський відкриє усім нам ніжинську еміграцію, імена тих людей, які не з власної волі опинилися за кордоном. Так, Качуровський повернув українській культурі багато українських імен. Саме у Ніжині вийшли його книжки початку 1990-х років. Маю надію, що прах Ігоря Качуровського — це перший і дуже важливий експонат у його майбутньому музеї.
Микола ТИМОШИК, прозаїк, публіцист, літературознавець, член Національної спілки письменників України:
— З відходом у вічність Ігоря Качуровського відійшла і ціла епоха «українського Мюнхена», який зібрав цвіт української інтелігенції. Впродовж тривалого часу саме з цієї баварської столиці, розгромленої радянською владою Німеччини, лунав по всьому світу український голос, правда про Україну, про наш народ, принижений, понищений, відправлений на Соловки та в табори ГУЛАГу. Голос Ігоря Качуровського чула вся Європа, бо на радіостанції «Вільна Європа» він був головним редактором та головним коментатором. Радянська влада боялася цього голосу, вона глушила його.
В останні роки життя Ігор Качуровський дарував свої книжки землякам та знайомим. На них він ніколи не ставив дати, бо вважав книжку вічною річчю. Ми всі сподіваємося, що поховання поета на його малій батьківщині спонукатиме крутівців повертатися до своїх справжніх героїв, пишатися ними.
