Із відбірної групи до Кубка світу 2010 року в Південній Африці виходить одна команда із шести. Ще одна команда, яка стане другою, одержить шанс позмагатися за право поїхати на світовий фінал у додаткових іграх навиліт. У групі, де грає національна команда України, поки що без утрат — лише команда Англії, яка тричі послідовно перемогла Андорру, Хорватію та Білорусь. Другою до весни залишиться команда України, яка поки що втратила лише два очки і набрала сім.
Такий підсумок осінньої частини відбору міг би виглядати непогано, якби не той факт, що з трьома безпосередніми конкурентами, тобто із Англією, Хорватією та Білоруссю українцям ще слід зіграти на виїзді.
Класичний рецепт успіху для всіх турнірів, що проходять за системою у два кола, є перемога на власному полі й нічия на полі суперника. Зважаючи на те, що команди Андорри та Казахстану швидше за все програють всі свої матчі з фаворитами, цей рецепт для України означає необхідність обігравати безпосередніх конкурентів у себе вдома і не програвати їм у гостях. І якщо у домашній грі проти білорусів перемогти нашій збірній допоміг одинадцятиметровий на останній хвилині гри, то у поєдинку проти хорватів шансів на виграш у команди тренера Михайличенка практично не було.
Теоретично збірна Хорватії є найсильнішою серед усіх команд нашої групи, маючи найвищий коефіцієнт завдяки участі у фінальному турнірі Євро-2008. Але ж у футбол грають не паперові коефіцієнти, а живі футболісти. І футболісти нашої збірної аж ніяк не слабші за хорватів. Голкіперу збірної Хорватії Плетикосі, який грає за московський «Спартак», динамівці Києва забили у серпні вісім м’ячів у відборі до Ліги чемпіонів. Півзахисники Срна та Вукоєвич грають у чемпіонаті України, а нападник Олич — у німецькому чемпіонаті разом із нашим Вороніним. Диригент атак хорватської збірної Модрич грає у чемпіонаті Англії, що навряд чи більш «круто», ніж наш Шевченко, який переїхав із Англії до Італії.
Єдине, що насправді давало перевагу хорватам, так це зіграність команди, яка успішно грає цим складом вже третій рік. У нас же впродовж весни та літа формувалася нова національна команда, до якої було залучено низку нових виконавців. Судячи із того, як наші зіграли проти хорватів у Харкові, нова збірна України поки що добре вміє лише захищатися.
Випустивши у стартовому складі лише одного нападника в особі Шевченка, наш тренер Михайличенко дав зрозуміти, що його команда гратиме від оборони. Але ж і хорвати зробили те ж саме, наситивши середню частину поля. Якби Шевченку було не тридцять два роки, а двадцять два, він, напевно, зміг би хоч раз відірватись на швидкості від хорватських захисників і самотужки вирішити долю гри, як він це вже робив багато разів минулими роками. Тепер же досвідченому майстру потрібна була допомога, якої не було. Вся команда України дисципліновано вишикувалася в захисні порядки, добровільно віддаючи м’яч та ініціативу гостям. Спочатку така гра давала певні шанси українцям. Але тільки спочатку.
Той, хто грав у футбол, добре знає, що гравець із м’ячем втомлюється не так швидко, як його суперник, який грає у захисті без м’яча. Тож і наша команда, захищаючись більшу частину гри, поступово втомилася й дозволила суперникам у останні півгодини гри поводитися, як у себе вдома. Змінити щось могли б заміни: гравці зі свіжими силами могли б додати нашій команді швидкості в атаці. Втім, наш тренерський штаб вирішив не ризикувати, і Україна з великими труднощами звела матч до безрезультатної нічиєї. Могло б бути гірше, якби не удача й надійна гра нашого воротаря П’ятова.
Можна задовольнитися скромним результатом, який залишає нашій команді шанси на боротьбу за друге і навіть за перше місце наступного року. Але що робити із грою збірної України, яка поки що аж ніяк не відповідає рівню турніру, за право грати в якому бореться наша команда? Щоб виправити становище, у футболістів збірної, її тренерів, у керівників нашого футболу є майже півроку. Наступна відбірна гра проти Англії — аж 1 квітня! До цього часу ми другі.
