Своїм корінням проблема йде з початку 90-х років (починається процес акціонування, промисловий комплекс готується до приватизації). Чинне законодавство не дозволяє вводити гуртожитки у статутний фонд підприємств, хоч останні і містять їх на своєму балансі. Згодом приходять нові власники. Починають позбуватися усього збиткового. Об’єкти соціальної сфери, в тому числі і житло, на взаємовигідних умовах (у 99-му році замість утримання відомчого житлового фонду міськвиконком поставив умову АТ «Запорожсталь» відремонтувати стадіон «Металург») передаються на комунальний баланс. Питання гуртожитків зависає в повітрі. Голови правлінь акціонерних товариств посилаються на Президентський указ № 398/2000, згідно з яким гуртожитки відносяться до житлового фонду. Отже, міські і районні ради зобов’язані взяти їх під свою опіку (Зміни до закону України від 15.12.99. «Про передачу об’єктів права державної і комунальної власності»). При цьому промисловці вже не погоджуються ні на які умови. Однак чиновники без великих зусиль парирують подібне повчання. Справедливо, а головне — законно посилаються на незадовільний стан будівель (капітальний ремонт гуртожитків не проводився з часів царя Гороха), гострий бюджетний дефіцит. Державні трансферти не регулярні. Надходять не в повному обсязі. Крім того, вказують директорам, що приведені як аргумент пункти закону справедливі відносно лише тих підприємств, які офіційно оголошені банкротами.
Керівники виробництв пішли іншим шляхом і дійшли висновку: раз гуртожитки на балансі акціонерних товариств, у них повинні проживати тільки працівники підприємств. Всі інші — виселені. (На сьогоднішній день у Запорізькій області — 65 відомчих гуртожитків, 10 000 мешканців. Трудова біографія більшості з них не пов’язана з конкретними підприємствами і установами).
Зі слів Миколи Горевого — начальника регіонального відділення ФДМУ, ситуація близька до соціального вибуху. Не за горами — зима. Рішення міські та районні ради не прийняли. У цей час людей в буквальному розумiннi викидають на вулицю. «Часто і врозріз з існуючим законодавством, — підкреслює він. — Прикладів більш ніж досить. Взяти хоч би конфлікти з гуртожитками Запорізької взуттєвої фабрики і залізобетонного комбінату, де виселення йдуть повним ходом. Ми запропонували міському голові Запоріжжя Олександру Поляку розумну схему, яка дозволила б вбити одним пострілом двох зайців: примирити директорський корпус з чиновницьким, допомогти людям вирішити квартирне питання». Суть ідеї Миколи Горевого полягає у створенні житлово-господарських товариств. Фонд держмайна, міська або районна ради підписують з мешканцями гуртожитків трьохсторонній договір оренди. Останніх місцеві органи самоврядування звільняють від сплати земельного податку, надають право передавати напівпідвальні приміщення в суборенду комерційним структурам. Коли гуртожиток почне окупати витрати на утримання, його можна буде вивести з державної власності у комунальну. Тим самим люди дістануть право на приватизацію кімнат. Яке — ніяке, а все ж — власне житло!
Міський голова Запоріжжя Олександр Поляк взяв ідею «на олівець». Обіцяв ЕКСПЕРИМЕНТ...
