Учора на одному з перехресть Дніпропетровська з’явився світлофор, який говорить пішоходам, чи дозволено рух через вулицю, чи заборонено. Встановлено його, зрозуміла річ, не заради втіхи городян, а для підтримки дорожньої дисципліни, і, насамперед, для допомоги сліпим пішоходам. Світлофор розроблено й виготовлено на комунальному підприємстві «Дніпрошляхсервіс» і зараз він випробовується. Коштує він понад 1000 гривень, але при серійному виробництві ціна знизиться. До кінця року, як обіцяє влада Дніпропетровська, регулювальники руху, які «розмовляють», з’являться ще на 19 перехрестях. Цього, звичайно, недостатньо для вільного пересування сліпих містом, але головне — розпочати. Сьогодні сліпі першої групи, тобто ті, які не бачать зовсiм, виходять на вулицю лише з супроводжуючими. Той, хто щось бачить і виходить у місто самостійно, орієнтується за іншими пішоходами — всі пішли, значить, можна йти.
Відсутність світлофорів для сліпих — лише частина загальної проблеми відсутності в країні інфраструктури для інвалідів. За даними Національної асамблеї Iнвалідів України, можливість самостійного пересування є головною мрією людей із обмеженими фізичними можливостями. Маються на увазі не мрії про одужання, а цілком обгрунтоване бажання користуватися благами цивілізації — громадським транспортом із майданчиком, який опускається, спеціальними ліфтами, елементарними пандусами. У цивілізованих країнах архітектурної бар’єрності немає як такої — для інвалідів створено всі умови, які лише придумано.
Здавалося б, що може бути простішим — зробити пандуси. Проте в нашій країні продовжують будуватися будинки без пандусів, не мають їх багато які адміністративні будівлі, наприклад, Кабінет Міністрів. Що цікаво, західні компанії, спостерігаючи таку неувагу до інвалідів iз боку влади, також не особливо утруднюють себе турботою про українських інвалідів. Не так давно у Львові відкрився абсолютно технічно недоступний для інвалідів МакДональдс. «В жодній країні світу МакДональдс досі не дозволив собі відкрити повністю бар’єрний ресторан!», — обурюється глава національної Асамблеї інвалідів України Валерій Сушкевич. Але чому б не відкрити його в Україні, де закритими для інвалідів є більшість ресторанів? До речі, МакДональдс свою львівську ресторацію пандусами таки обладнав.
«Більше того, пандус може бути, але ним неможливо спуститися, — розповідає керівник секретаріату Національної асамблеї інвалідів Наталя Скрипка. — Ви бачили дві «рейки» на спуску в метро? Ними спускатися не просто важко, а вкрай небезпечно. Бабусі сумки на коліщатках на них ледь спускають, що вже говорити про інвалідний візок». Не більш прийнятні й мармурові пандуси, які прикрашають переходи головної площі країни — майдану Незалежності. Дощ чи найменша паморозь — і вони стають абсолютно непридатними для спуску в інвалідному візку. За словами Наталі Скрипки, непридатними є більшість українських пандусів — і слизькі, і кут дуже великий, і необхідних поручнів часто немає чи, що взагалі абсурдно, ці поручні закінчуються на декілька сходинок раніше, ніж пандус.
Нинішній віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко ще коли був міністром праці та соціальної політики обіцяв «Дню», що проблеми з пандусами дійсно буде вирішено до жовтня, зазначивши, що це коштує не таких уже й великих грошей. Однак інваліди твердять, що з часу набуття чинності указом Президента з цього приводу (1 липня) абсолютно нічого не змінилося — бар’єри не знято. А вони, між іншим, заважають інвалідам пересуватися не лише містом, але й соціальними сходами, заважають у працевлаштуванні. А Україні вони заважають на шляху до Євросоюзу. Становище інвалідів — важливий критерій оцінки соціальної політики в ЄС. До речі, коли до Євросоюзу збиралася Чехія, її міністр соціальної політики особисто сів до інвалідного крісла й проїхав вулицями Праги, тестуючи їх на відсутність перешкод для інвалідів.
ДО РЕЧІ
Незвичайні церковні служби відправляють у Свято-Покровському храмі в Чернівцях. Там разом із звичайними парафіянами до церкви приходять і люди з вадами слуху. Для них церковні молитви та проповіді перекладають мовою жестів, передає obkom.net. На перший погляд Свято- Покровська церква в Чернівцях нічим не відрізняється від інших. Тільки з одного боку священика стоять люди, які чують, а з іншого — парафіяни з вадами слуху. Настоятель храму — отець Іоанн легко спілкується з глухонімими парафіянами. Говорить, що ідея нести слово Боже глухим виникла давно. Він із дитинства жив поруч із людьми, які недочувають. Вчитися мови жестів, розповідає священик, довелося декілька місяців. Але щоб передати всю образність мови Біблії, жестів іноді бракує. Протоієрей Іоанн — один із перших православних священиків в Україні, який слово Боже проповідує мовою жестів. Отець Іоанн говорить, що парафіяни з вадами слуху психологічно дуже відрізняються від тих, хто чує.
