Донька «м’ятежного» полеміста й прозаїка Миколи Хвильового Іраїда Кривич, яка мешкає в Харкові, нещодавно зустріла свій 90-річний ювілей. Про її драматичну долю докладно розповів у своїй статті «Дорога до Хвильового» Володимир Панченко (див.: «День», 5—6 лютого ц.р.), який влітку 2009-го здійснив подорож місцями, пов’язаними з дитинством і молодістю Хвильового. Зустрічався і з Іраїдою Дмитрівною (її «по батькові» мати змінила на початку 30-х). Іраїда Кривич навчалася в Харкові, де її й застала війна. Разом із сестрою Надією, здобувши спеціальність радистки, дійшла до самого Берліна. А потім багато років викладала географію в Олександрівській школі Золочівського району на Харківщині...
Справді — жива історія! Іраїда Дмитрівна знає, що в Києві у видавництві «Темпора» щойно побачила світ упорядкована Юрієм Шаповалом книжка «Полювання на «Вальдшнепа», у якій вміщено документи зі справи-формуляра ДПУ. «Вальдшнеп» — «депеушне» псевдо її батька. Попри поважний вік, вона взагалі цікавиться інформацією про те, чим живе Україна. Слухає радіо, часом перемовляється по телефону, охоче коментує новини...
«День» вітає Іраїду Дмитрівну Кривич із ювілеєм і бажає їй сил та віри в те, що ніщо добре і талановите в цьому світі не минає безслідно...
ВРАЖЕННЯ
Федір ШЕПЕЛЬ, краєзнавець, Кіровоград:
— Уважно прочитав подорожній матеріал Володимира Панченка про малу Батьківщину великого Хвильового. Вражаюче. Насамперед, від того, що автор проникливо зумів поділитися з читачами хвилею власних емоцій, безпосередньо доторкнувшись до живої історії.
Здавалося б, що ще більше може схвилювати дослідника-біографа класиків української літератури, ніж робота з раніше недоступною справою-формуляром ОДПУ на Миколу Хвильового, щойно розсекреченою СБ України? Безпосереднє прочитання сотень незнаних досі документів, на яких, ніби після опромінення рентгенівськими променями, відбилися невидимі сторінки життя і творчості одного з найутаємниченіших письменників світового рівня? Нарешті, як результат, поява цілої книжки...
І, раптом, новий творчий стрес! Виявилось, що все те, що вважається нинішнім поколінням страшенно далекою вітчизняною історією з її братовбивчими війнами, голодоморами-геноцидами та безпідставними репресіями — зовсім поруч. Ще збереглися будівлі, вулиці, дерева, а головне — люди, котрі все це бачили, чули і навіть відчували на собі. Варто лише правильно обрати адресу, і за кілька годин можна добратися... Тому таке сильне потрясіння від цілком несподіваної зустрічі з ...донькою Миколи Хвильового Іраїдою, дай їй Боже здоров’я! Завдяки тому, що читачі змогли дізнатися, стають зрозумілішими й витоки творчості неповторного Хвильового. Здається, на сьогодні стараннями Володимира Панченка з циклом цілеспрямованих мандрівних нотаток, Григорія Гусейнова з його «Господніми зернами» та деяких інших авторів в українській культурі з’являється новий, свіжий, дуже привабливий і перспективний напрям, здатний не просто привернути увагу сучасників до незабутніх сторінок, а зробити щось набагато більше й вагоміше. Бо дорога до Миколи Хвильового — це ще й дорога до наших сердець!
Олександр ЄМЕЦЬ, журналіст:
— Пишу вам листа, аби подякувати за цікаву статтю про Миколу Хвильового в газеті «День». Перше враження від статті — ніби особисто з вами мандрував місцями, яких торкнувся погляд українського письменника. Особисто для мене це нове відкриття Хвильового не стільки як письменника (про це багато вже писано), а саме як людини. На жаль, газетна площа не дозволила викласти все, що стосується його приватного життя. Можу тільки сподіватися, що в недалекому майбутньому видасте більш ѓрунтовну біографію Хвильового. Ще раз дякую Володимира Панченка та «День» за цікаву літературну мандрівку.
