Щодо якості виконання, то тут також усе значно наблизилося до по-європейськи налагоджених стандартів. За єдиним винятком, ніяких перестановок і невдач у програмі не було, всі сеанси починалися вчасно. Багатою та різносторонньою була повнометражна категорія: 16 фільмів із країн Східної і Західної Європи, Ближнього Сходу, Латинської Америки. Настільки ж цікавим вийшов позаконкурс, на якому можна було побачити новинки європейського та американського кіно, які отримували в останні роки найпрестижніші призи.
Нарешті, що особливо важливо — підвищився сам статус фестивалю, що чітко було відчутно саме під час заключної церемонії. Практично кожний приз виходили вручати вельми помітні та значущі персони — російська зірка Сергій Маковецький, гранди європейської режисури — Йос Стеллінг та Еторе Скола. До речі, присутність в якості гостей помітних персоналій кінематографа Росії і Західної Європи — також надбання останніх років.
Сам розподіл призів, як завжди, викликав дискусії серед прихильників тих чи інших фільмів. Проте, у головного журі, очолюваного відомим грузинським режисером Наною Джорджадзе, апріорі була невдячна роль — бо неможливо нагородити всіх, а відмічаючи небагатьох, обов’язково завдаєш удару по самолюбству інших. Проте, присудження акторської премії — призу імені Іва Монтана кращому виконавцеві фестивалю — практично не викликало дискусій. 5000 французьких франків розділили Дебора Дюбок і Клаудіо Яборанді, які блискуче зіграли фатальну пристрасть у бразильському фільмі «Нульова широта». Прекрасний портрет столітнього діда «Як летить час» (Німеччина) не мав рівних у категорії студентських фільмів. Кращою короткометражкою визнали українську «Світлу особистість» (режисер Олег Педан), а в повному метражі була першою франко-ізраїльська мелодрама «Пізній шлюб» (режисер — Довер Касашвілі). Але основні лаври дісталися польській півгодинній стрічці про важке дитинство — «Чоловіча справа». Тридцятирічному режисеру Ставоміру Фабицькому в Польщу буде відправлено також і приз глядацьких симпатій, і Гран-прі — «Скіфського оленя», якого він розділив iз колегою з Франції Мартіном ле Голлем (короткометражка «Діва і піаніст»). Так, в черговий раз перевага залишилася за малим форматом, що не дивно — зняти бездоганний повнометражний дебют ще не вдавалося нікому.
Сама ж «Молодість», схоже, з цього року вступила на шлях більшої офіційності та чіткої артикуляції своїх пріоритетів. Мета, якої домагається Андрій Халпахчi та його соратники, практично досягнута — «Молодість» дійсно стала окремим і помітним пунктом на карті культурних акцій Європи. Тобто, перехід в якість дійсно міжнародного фестивалю став безповоротним. Залишилося лише нарощувати кількісні параметри, додаючи кожного року все більшу частку кіносвята до атмосфери осіннього Києва.
Це — вдячна праця.
