Президентські вибори в Україні проходят в дуже складне і для нашої країни, і для всього світу час. Світова економіка може пережити новий спад, а перспективи її відновлення дуже спірні, заявляли глави Міжнародного валютного фонду і Усесвітнього банку. Нобелівський лауреат у сфері економіки Джозеф Стігліц вважає, що шанси нормалізації найбільшою в світі американської економіки в 2011 році «дуже малі». Відомий міжнародний фінансист Джордж Сорос також застерігає від зайвого оптимізму. Він вважає, що світ чекає друга хвиля кризи, причому, можливо, вже в 2010 році.
Колишній посол США в Києві, старший співробітник Інституту Брукінгса Стівен Пайфер упевнений, що «найважливішим питанням внутрішньої політики України залишатиметься питання про реформування газового сектору. І хоч би хто став наступним президентом, якщо він захоче реформувати газовий сектор, то неминуче доведеться підвищувати ціни, а це стане дуже болісним процесом для населення». «Якщо Україна не зробить цього, вона постійно перебуватиме на межі банкрутства та газової війни з Росією», — упевнений колишній посол.
Ще гірший прогноз дає Україні американська Global Post. «Насправді вибори можуть призвести не до перемоги одного кандидата, який отримає безперечний мандат на дії, а до ще більшого розбрату», йдеться у статті, опублікованій днями в цьому виданні.
Виходить, будь-кому, хто стане в нинішніх умовах президентом України, не позаздриш? У цьому, схоже, одностайні й експерти «Дня».
Антон ФІЛІППЕНКО, президент Української асоціації економістів-міжнародників:
— Економічна й політична дезорганізація в Україні досягла найвищого рівня за час незалежності. І все це буде дуже складно вирішувати будь-кому з переможців. Відсутність політичної стабільності, політичної рівноваги негативно впливає на стійкість соціально-економічної системи. Ці два чинники підживлюють один одного, обоє працюють у негативному напрямку. Тому країні буде дуже важко вийти на траєкторію здорового економічного зростання, поки не будуть вирішені ці два питання: політична стабільність і соціально-економічна рівновага.
Ярослав ЖАЛІЛО, президент Центру антикризових досліджень:
— Я не хотів би бути на місці цих двох політиків при будь-якому розкладі. Перед ними надзвичайно серйозні завдання, а отже й відповідальність. Україну треба витягувати з кризи й економічної депресії. Президент при цьому прямо не відповідає за стан економіки. Його завдання полягає в тому, щоб сформувати адекватний уряд, який впорався б з антидепресивним завданням, і запропонувати такий комплекс ідей, який сприяв би консолідації суспільних сил як у політичному, так і в економічному й регіональному розрізі. Отже, головне завдання президента, хоч би хто їм став, — консолідація сил суспільства для виходу з економічної депресії.
Олександр КИРИЧЕНКО, головний науковий консультант Верховної Ради:
— Становище дуже складне. Будь-якому переможцеві на цих виборах заздрити не можна. У нього попереду велика й складна робота щодо наведення ладу в країні та побудови структури економіки, джерел її фінансування, інвестицій. У важкий час отримує новий президент свій жезл.
Економіка у важкому стані. А що робити з нею — добре відомо. Її слід модернізувати, починати повну її перебудову, міняти структуру, добувати інвестиції, підбирати відповідні професійні кадри й розставляти їх на ключові посади. Слід реформувати податкову, фінансову й бюджетну системи. Нинішній підхід до бюджету нікуди не годиться. Не обійтися й без територіально-адміністративної реформи. Усе це декларувалося вже неодноразово, але все залишилося на своїх місцях. Є безліч програм, які ніхто ніколи навіть не намагався виконувати. А цьому президентові доведеться це робити, тому що ми вже перейшли ту межу, за якою гратися в папірці вже не можна...
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— Обраному президентові жити й працювати буде дуже складно. Нинішня ситуація в Україні, з погляду викликів і можливостей на них відповідати, дуже схожа на 1993 рік. Ми маємо важкі виклики, пов’язані з існуванням сучасної держави, й нездатність нашої держави, її економічної інфраструктури та усіх економічних суб’єктів, відповісти на них. У нас дряхла, нереформована з радянських часів економічна інфраструктура й уся державна машина. Звісно, економіка досить терпляча, й ми можемо існувати й у такому стані, але з кожним роком це протиріччя між звичайними для сучасного життя викликами та можливостями відповідати на них загострюється. Тут немає трагедії — Україна так розвивається, не за планом якихось керівників, а переважно стихійно. Вона вже не раз стояла перед такими викликами. Наприкінці 1990-х років така ж обстановка, як 1993 року, існувала у зв’язку з бартерними розрахунками, які висмоктували всі соки з економіки. Те саме — 2004 року, коли виникло протиріччя між новою буржуазією та союзом бюрократії та олігархів, що вилилося в революцію. Але всі ці три тупикові стани все ж таки вирішилися, хоч і кожного разу по-різному. Бартер, за участю нинішнього прем’єра, був знищений. 1993-го несподівано для частини нашої публіки до влади прийшла людина, яку називали «червоним директором», але вона провела ліберальні й дуже рішучі реформи. 2004 рік призвів до помаранчевої революції, і теж було деяке розв’язання наявних протиріч (хоча далі цей процес йшов не найкращим чином). І, врешті, зараз, як я вважаю, ми підійшли до певної межі, коли ось ця дряхла система більше не в змозі підтримувати некатастрофічний розвиток найбільших державних систем. Недарма ж торік весь час ходили якісь панічні чутки про те, що незабаром щось десь лусне: чи то держбюджет, чи то пенсійна, чи то банківська, чи то газова система. Отже, повторюю, непросто буде майбутньому президентові, тим паче в суперечливих умовах, що створюються нинішньою Конституцією. Причому я б навіть розділив наш стан і світову фінансову кризу. Найгострішу її стадію ми вже, як бачиться, пройшли — три квартали спостерігається відновлювальне зростання. Отже, майбутньому президентові в цьому сенсі якраз дещо поталанило: 2010 рік — це буде відновлювальне зростання (але зіпсувати можна все що завгодно), в усякому разі суб’єкти підприємництва налаштовані й поводяться саме так. А зношеність держсистеми, включаючи систему регулювання економіки, це інша проблема. Вона значно драматичніша. Але, я думаю, що так само, як у ті пікові періоди, які я перерахував, рішення знайдеться й зараз. Ми поки не знаємо, яким чином це буде зроблено, як і тоді, коли «червоний директор» Кучма почав ліберальні реформи. Інстинкт самозбереження народу працює. Цього разу його зможе вловити або не підходящий одним «директор» Янукович, або не підходяща іншим «радикалка» Тимошенко. А може, інстинкт самозбереження змусить їх якимсь чином домовитися про прийнятні для всіх правила гри. А можуть бути й інші варіанти, яких я не знаю. Але в тому, що інстинкт самозбереження народу спрацює, я не сумніваюся.
Павло КАЛЕНИЧ, президент агрофірми «Ольгопіль»:
— Відверто кажучи, думаю, що істотно нічого у 2010-му і після президентських виборів не поміняється. Сьогодні більшість галузей народного господарства перебувають у кризовому стані. Та сільське господарство, показуючи рекордні урожаї зернових культур і у 2008 році, і зібравши 50 мільйонів тонн у минулому році, доводить, що працівники цієї галузі працюють серйозно. Потрібно ще й стратегічно правильно використовувати ці здобутки. Адже Україна, маючи багаті чорноземи, може нагодувати такі демографічно розвинуті країни, як Китай та Індія.
Тож, якщо новий президент дійсно обере курс на серйозний розвиток сільського господарства в державі, а не продовжуватиме декларативні дії, які ми маємо сьогодні, тоді ми відчуємо якісні зміни. Якщо ми з літаками можемо виходити на зовнішні ринки, з металургією, то чому найстратегічніший український продукт, продукти харчування, не може завоювати першість на світовому ринку. Адже ми можемо постачати їх світу дешево, якісними і екологічно чистими.
Якщо наші чиновники все ж таки хочуть, аби село розвивалось, то найперше треба повернутись на 15 років назад до закону про пріоритетність соціального розвитку села. По-друге, система кредитування підприємств сільського господарства повинна бути на рівні 10—12%. Тому що та ситуація, коли банки пропонують позику під 27,7 %, просто згубна для сільськогосподарського виробника.
Що ж до інших умов, то сьогодні вони цілком задовільні. Скаржитись на занижені ціни закупівлі нашої продукції нам не доводиться. Застосовуючи новітні технології, ми навіть при тій ціновій політиці, яка є зараз, отримуємо достатньо високого рівня врожаї, і не лише працюємо на прибуток і оборотні кошти, але й розвиваємось, будуємо і своїх працівників оздоровлюємо.
Збереження фіксованого податку, пільга по податку на додану вартість — те, що треба зберегти поки що для українського сільського господарства. Забезпечивши ці прості істини, на результат довго чекати не доведеться. Процес піде, і сільськогосподарський виробник запрацює.
