Британське кіно — явище загалом суперечливе. Там іноді народжуються обдаровані режисери, серед яких в першу чергу слід пригадати, звичайно, самого Альфреда Гічкока; проте ті обіцяючі таланти або швидко згасають, або, як той-таки Гічкок, опиняються в Голівуді. Здебільшого, складається уявлення про британський фільм як про нудну сімейну драму, багатослівну і затягнену, де всі живуть у небагатих одноповерхових кварталах, п’ють чай і дуже нещасні. Інколи, щоправда, виходить і щось більш жваве, але надто схоже на заокеанські першоджерела. Так чи інакше, фільм «Типу круті лягаві» — щасливий виняток.
Режисер Едгар Райт на межами Королівства не дуже відомий. В його доробку здебільшого телевізійні фільми, а на міжнародний рівень він почав виходити в останні роки, що підтверджує його участь у спільному проекті Квентіна Тарантіно і Роберта Родрігеса «Грайндхауз». Проте саме «Лягаві» — справжня сенсація.
Забезпечена вона участю в тому числі кмітливого співавтора. Сценарист Саймон Пегг зіграв також головну роль сержанта Ніколаса Анджела, і зробив це блискуче. В нього вийшов такий аж занадто відповідальний і професійний поліціянт. Зрозуміло, що цього винищувача злочинності ненавидять не тільки правопорушники, але й колеги по роботі. Останні, скориставшися першою-ліпшою нагодою, викидають Анджела на нове місце в провінційну глухомань під назвою Стенфорд. Там він, зрозуміло, одразу починає виявляти столичні навички: арештовувати п’яних, ганяти з пабу підлітків, штрафувати за перевищення швидкості, чим ставить усю місцину догори дригом. Пегг чудово виконує цю роль: у відповідних ситуаціях тримає свого героя у стані непробивної серйозності — і це на тлі благодушних містечкових бевзів не може не смішити. І коли вже починає здаватися, що так воно потроху і дрейфуватиме від комедії до мелодрами, сюжет робить кілька несподіваних поворотів, і далі починається така карусель, що просто дух перехоплює.
При тому все це відрізняється від жанрових зразків, що їх виробляють в околицях Лос-Анжелеса. У найбільш закручених сценах Райт і Пегг не втрачають почуття ані гумору, ані міри. Той же Пегг грає в гідному оточенні — акторський склад в «Типу крутих лягавих» просто розкішний. Навіть епізодичну роль виконує Тімоті Далтон, котрий, як відомо був Джеймсом Бондом у перебудовні 1987 та 1989 роках. В інших компонентах теж усе гаразд. Змонтовано дотепно і динамічно, трюки карколомні, про сценарій і діалоги годі й говорити. Іншими словами, справжнє якісне видовище для широкого глядача — можна сміливо йти дивитись «Типу крутих лягавих». До того, це ще й таки дуже британське кіно. Тобто зняте в бундючному малоповерховому містечку, з гарними акторами і смішне. А що ще треба?
