Виставка Ірини Каленик «Всі жінки II — постфактум», що відкрилася днями у київській «L-галереї», присвячена, згідно з прес-релізом, «художнім дослідженням проблематики фемінізму у пострадянському просторі». Експозиція являє собою витримані у чорно-білій гамі полотна з традиційними сюжетами трудового жіночого щастя епохи СРСР — у парку, на пляжі, у роботі, на параді. Частина творів, схожих за композицією на колажі, протиставляють цей дещо похмурий ентузіазм зображенням напівоголених моделей, що імітують розгул пристрастей і насолод у буржуазному суспільстві. Одним словом, концепція виставки спирається все на той самий «старий добрий» слоган: «Два світи — дві долі». Проблематика фемінізму тут присутня дуже і дуже опосередковано. «Всіх жінок» все ж таки мало, щоб зрозуміти і цю проблематику, і жінок взагалі. Цілком можливо, що для розуміння таких речей необхідна суща дрібниця — бути, наприклад... чоловіком.
