Якщо бути точним, то організатори (серед яких — київська прокатна компанія «Артхауз Траффік») презентували найважливішу частину цього вже традиційного для нас фестивалю франкомовної культури — програму «Територія кіно». Цей своєрідний фестиваль у фестивалі включає вісім фільмів, знятих як у франкомовному світі, так і за його межами. В тому числі тут є такі помітні картини, як відзначене «Оскаром» за кращий іноземний фільм «Нашестя варварів» (Канада — Франція, режисер — Дені Аркан) та сенсація минулого року, володар Золотої пальмової гілки та призу ФІПРЕСІ Каннського кінофестивалю «4 місяці, 3 тижні і 2 дні» (Румунія, режисер — Крістіан Мунджу). А фільм, яким відкрився фестиваль, теж відзначений престижними призами. Франко-бельгійський «Час припливу» має «Сезари» (європейський аналог «Оскара») за кращий дебют і кращу жіночу роль.
Співрежисерами та сценаристами картини є Йоланд Моро і Жиль Порт. Для них це дійсно дебют, бо до того часу Порт був оператором, а Моро — лише акторкою, зокрема, наші глядачі могли бачити її в образі міма в надзвичайно кумедному епізоді, зафільмованому в рамках проекту «Париж, я тебе кохаю» знаменитим аніматором Сільвіаном Шоме («Тріо з Бельвіля»). А втім, у доробку Моро не тільки кіноролі. Вона очолює дитячий театр, є вихователькою, а також написала свого часу одноактну моноп’єсу «Брудний бізнес сексу і злочину», власними силами здійснила постановку і об’їздила з нею півсвіту — Франція, Швейцарія, Квебек... Власне, фільм і починається доволі незвично — саме з цієї моновистави, котру Йоланд Моро грає, перевтілившися у мандрівну акторку Ірен. Ірен — сама собі і режисер, і актор, і продюсер, і декоратор, і гример. Її вистава — це смішний і водночас сумний трагіфарс. І ось в одному з містечок під час спектаклю вона втягує в дію молодого дивака на ім’я Дріс (Уїм Уїллерт). Вони починають подорожувати разом, дружба поступово переростає у більш глибоке почуття, починаються конфлікти між мистецьким і приватним боками життя, а гра і правда настільки переплутуються між собою, що розділити їх стає неможливо.
Насправді Моро на момент зйомок фільму було вже 51 рік. Всі, хто пам’ятає «Ейфелеву вежу», погодяться, що ця акторка — яскраво комедійного плану. Вона — чистісінький ексцентрик, вона може бути і ніжною, і драматичною, і сердитою — але завжди в цьому лишатиметься дещиця несерйозності, легка блазнівська усмішка. Ось саме цим і цікавий «Час припливу». Хоч які б пристрасті спалахували між героями, все це буде добряче присмачене іронією, ексцентричними жестами й інтонаціями Моро — висока, схильна до повноти клоунеса, вона вкрай далека від ідеалу екранної красуні. І ось саме через цю «неправильність» фільм дивитися цікаво.
