Минулого тижня в рамках святкування дванадцятої річниці Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечнико ва відбулося засідання круглого столу на тему «Національна єдність та цивілізаційний вибір України». В урочистостях взяли участь гості — головний редактор газети «День» Л ариса Івшина та студенти-політологи Національного університету «Острозька академія», Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Ці люди були запрошені невипадково. Ще під час візиту одеських студентів до Острозької академії, який теж відбувся з ініціативи головного редактора «Дня», Лариса Івшина запропонувала створення Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді з метою внутрішньої інтеграції нового покоління українського суспільства. Острозький клуб передбачає зустрічі студентів-політологів усіх регіонів країни та обговорення ними болючих соціально-політичних, історичних питань. Таким чином, знаючи позицію один одного, переживши та усвідомивши погляди своїх ровесників з іншої частини України, студенти поступово стиратимуть кордони між регіонами. Саме таку мету переслідував круглий стіл, ініційований одеськими студентами.
Засіданню круглого столу передував виступ Лариси Івшиної перед студентами та гостями, що окреслював найрізноманітнішу тематику, якої торкається газета «День» та її бібліотека у своїх публікаціях. Проблеми, що вже неодноразово піднімалися в різних університетах країни, одеським студентам довелося почути чи не вперше. Теми історичних трагедій українського народу, важкої радянської спадщини та невизначеного сьогодення — болючі питання, відповіді на які знайти непросто, тим більше у такій специфічній і неоднорідній у плані суспільних переконань та політичних поглядів аудиторії, як одеське студентство. Дискусії та обговорення, що протягом понад двох годин тривали між студентами та головним редактором «Дня» у підсумку привели до знаменника, який об’єднує університети, відвідані Ларисою Івшиною раніше, і який привів її до Одеси: «в чому повинна полягати українська національна ідея?», — питання, що неодмінно задається в усіх студентських аудиторіях і просто не могло оминути одеських студентів. «У нашому українському випадку національна ідея має вигляд конкретних вчинків у напрямку загального вектора розвитку. В першу чергу, це розвиток зі збереженням своєї національної ідентичності. Ми маємо бути відкриті для світу, намагатися отримати від нього все нове й цікаве, але не брати того, що нам уже не потрібно», — здавалося б, вичерпна відповідь Лариси Івшиної не стала остаточною крапкою в нескінченних дискусіях.
Обговорення продовжилось за круглим столом, де студенти з різних регіонів країни намагалися дійти спільного погляду з питань, вирішити які ось уже протягом п’ятнадцяти років не може ні українське суспільство, ні українська влада. Вектор зовнішньої політики та внутрішня інтеграція — наріжний камінь української суспільної думки, став загостреним кутом круглого столу. Як виявилось, розуміння суспільно-політичної дійсності, сформоване, швидше, оточенням, ніж пережиттям історії та суспільних потреб, ставали часом бар’єром миттєвого досягнення компромісу. Вплив не стільки радянської спадщини, скільки років невизначеності, безідейності та бездуховності на нове покоління українців роз’єднав їх не стільки у фундаментальних поглядах, скільки заклав підсвідому необхідність заперечення думок одне одного. «Наївно було б сподіватися, що ви відразу дійдете спільної думки, — говорить Лариса Івшина. — Це, знаєте, як після реанімації: перші кроки дуже болючі, але, не зробивши їх, людина ніколи не зможе ходити».
Коли студенти емоційно прощалися на вокзалі, до них підійшов чоловік і, дивуючись, запитав, чи вони не футбольні фанати. «Ми фанати національної ідеї», — відповів харківський студент. Очевидно, студентська молодь просто не сприймає формальних рамок, бо ж у неформальному спілкуванні відмінностей між студентами практично немає. Вони всі — патріоти, хочуть жити у вільній демократичній державі з справжніми українськими цінностями — а хіба це не національна ідея?!
