Про те, що на горлівському «Стиролі» відбувся викид аміаку, першими написали мешканці міста в соціальну мережу Twitter. «На «Стиролі» великий викид аміаку — будьте обережними», — повідомив користувач Павло одразу після аварії. «Пекло. Живу на під самим «Стиролом», у моєму житловому кварталі перекрили виїзд транспорту. Проте легкові автомобілі їздять, ніби нічого не сталося», — написав Алекс Ткачов. Інформація у МНС з’явилася, мабуть, останньою.
Як повідомляють горлівчани, спочатку на заводі була паніка, ніхто не розумів, що саме трапилося, і наскільки серйозною є аварія. Проте за 20 хвилин наслідки було ліквідовано. П’ятеро осіб загинуло, до лікарні звернулося ще двадцятеро, дев’ятеро з яких у реанімації (станом на 8 годину ранку середи). На момент аварії на заводі знаходилося сто осіб.
Причина викиду — розгерметизація трубопроводу рідкого аміаку, що сталася під час ремонтних робіт. Чому вона сталася, наразі невідомо. За попередніми даними, визначальним виявився або технологічний, або людський фактор. На даний момент відкрито карну справу за частиною 2 статті 272 КК України — порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Винуватці за злочин можуть отримати сім років ув’язнення.
За офіційними даними, загрози для населення відсутні.
Завод «Концерн Стирол», що входить до холдингу OSTCHEM (об’єднує активи азотної хімії Group DF), є одним із містоутворюючих підприємств. Викиди — одна з найбільших проблем міста. Утім, 2011 року було заявлено шлях на модернізацію. У завода з’явилися нові власники та інвестиції. Наприкінці минулого місяця голова правління концерну Сергій Павлючук називав цифри понад 100 мільйонів гривень, які за два роки було виділено на капремонт. Як повідомляє РБК, за словами Олега Кікти, фінансового директора Ostchem, в результаті вдосконалень річна економія газу залежатиме від кількості випущеного в цеху аміаку і становитиме від 10 до 20 млн м3 газу: «Економічний ефект від цієї інвестиції становитиме від 35 до 70 млн грн. на рік. Тому вкладення в капремонт досить швидко окупляться. За нашими розрахунками — за кілька років. Але це не просто питання економії. Це питання конкурентоспроможності нашої ціни на світових ринках». Ще один плюс від нових інвесторів — обсяг збитків заводу значно зменшився. А як щодо викидів?
Римма Агейкіна, голова Горлівської міської організації Дитяча екологічна асоціація «Зелена країна» розповідає, що попри це, кількість викидів не зменшилася. «Ми постійно живемо у незнанні, що відбувається на заводі. Про те, що сьогодні стався викид, ми розуміємо з кількості «швидких» на дорогах — одразу реагують сердечники та маленькі діти. Люди, які живуть біля «Стиролу», майже щодня відчувають гидкий запах. Наша головна проблема в тому, що люди настільки до всього звикли, що не можуть вимагати правди: що сталося, як і коли. Завод — чи не єдиний, де в Горлівці можна працювати. На заводі стверджують: були сигнали, проте цих сигналів ніхто ніколи не чує. Якби нам говорили правду, ми б могли вберегти себе і виконували б правила безпеки», — прокоментувала ситуацію телефоном громадська діячка.
Олександр Багін, заступник голови Української екологічної асоціації «Зелений світ» коментує: «Наскільки я знаю, ця аварія не несе великої загрози для міста. Проблема в цьому випадку локальна, техногенна. Невеликий викид був. Але, враховуючи той факт, що в цей час в місті не було вітру, хмара повисіла над заводом та розщепилася. Найбільш вагомі викиди завжди відбуваються уночі або у вихідні, коли це ніхто не контролює. Після того, як відбулася адміністративна реструктуризація, і ліквідували управління екології, які по факту моніторингом займались постійно, цю проблему ніхто не відслідковує. Залишилася лише екологічна інспекція, яка займається тим, що перевіряє лише постфактум. Тож нині немає жодного державного контролюючого органу, який би проводив моніторинг викидів та екологічної ситуації».
Горлівка — одне з найбільш забруднених міст. Поліпшити екологічну ситуацію одним законом чи то новими інвесторами вже не вийде. Хоча і без першого, і без другого, ситуацію вже точно не покращити. Але скільки таких заводів в Україні, які потребують і ремонту, і «відкритого» керівництва, яке б могло б принаймні потурбуватися про достатню кількість кисневих масок чи протигазів. У країні давно вже потрібно було замінити старі технології на нові. І якщо далі цього не робити — таких «хлопків»-сигналів буде більше, причому серйозніших.
ДО РЕЧІ
Дмитро Фірташ підкреслив, що в безпеку праці хімічних підприємств Group DF були інвестовані значні кошти. «В хімічну промисловість вклали 3 млрд грн, із них — 30% в безпеку праці», — зауважив бізнесмен.
Дмитро Фірташ, голова ради директорів і власник групи компаній Group DF:
«Це — не людський фактор. Це — зношення металу. Стан аміакопроводу мали перевіряти лише 2014 року», —зазначивши, що ініціюватиме перегляд інструкцій у хімічній промисловості, що стосуються термінів перевірки обладнання.
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА
Він повідомив, що про подію на «Стиролі» диспетчери підприємства оповістили спеціальні служби за лічені хвилини, а аварія була ліквідована протягом 20 хвилин. Бізнесмен повідомив, що він і керівництво підприємства нададуть підтримку родинам постраждалих співробітників концерну.
Для недопущення подібних аварій у майбутньому на підприємствах хімічної галузі України Дмитро Фірташ має намір ініціювати перегляд інструкцій з безпеки. Також бізнесмен збирається надати підтримку міським лікарням.
Аварія на «Стиролі» — випадковість, що відображає закономірність деградації системи управління безпекою в нашій державі, вважає кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри землезнавства та геоморфології КНУ ім. Тараса Шевченка Юрій Костюченко.
«Аварії з аміаком — достатньо поширені. Щороку їх трапляється близько трьох сотень у світі», — зазначає експерт. За його словами, статистика свідчить, що в Україні на рік трапляються від 3 до 5 більш-менш помітних аварій (таких, що фіксуються статистикою) з аміаком.
«Але частота аварій — це функція, по-перше, навантаження на об’єкт чи систему, в якій відбувається небезпечна подія, по-друге, зношення цієї системи (інфраструктури і устаткування). І якщо зношеність можна вважати зростаючою функцією в часі, то навантаження залежить від ринкової кон’юнктури і від неринкових механізмів управління господарством (наприклад, монополіст або олігарх може дозволити собі нерентабельні з точки зору ринку методи управління майном і при цьому не втратити прибутковість в спотвореній економічній моделі). В такому випадку має сенс передбачити зростання кількості техногенних аварій, в першу чергу, на жаль — масштабних, в наших умовах», — наголошує Костюченко.
«При цьому відсутність як істотного контролю безпеки виробництва, так і загального управління безпекою на рівні держави, робить неминучими значні економічні втрати і, можливо, людські жертви. Це той випадок, коли курс на відтворення радянської системи цивільної оборони замість впровадження комплексної соціально-економічної і соціо-екологічної стратегії управління ризиками катастроф є контрпродуктивним. Відмова від централізованих економічних важелів впливу на системну безпеку неминуче призведе до системного колапсу в сучасних умовах», — пише науковець у Facebook.
Він також зазначив, що оприлюднений ЗМІ факт керівництва з’ясуванням причин аварії представниками прокуратури викликає певний подив. «Є речі, які мають робити фахівці. І лише їхні висновки, отримані в рамках незалежної експертизи, мають стати, або не стати підставою для провадження справи. Знайти (а краще — призначити) винуватця — завжди легко. Набагато важче — з’ясувати системні причини, які призвели до катастрофічних наслідків, рекомендувати заходи, які вплинуть на рушійні сили катастроф, тобто не допустити в майбутньому виникнення обставин, що призводять до аварій. Цього прокурор зробити не може», — вважає Костюченко.
Водночас науковець зазначає, що навіть не зважаючи на низьку компетентність заходів з ліквідації аварії, масштабної катастрофи не відбулося.
«Зокрема тому, що аміак має низькі горючі властивості у вигляді газоповітряної суміші. Нормальна швидкість горіння суміші становить близько 0,1 м/сек, загоряння відбувається при вмісті аміаку в повітрі від 15 до 28%, температура запалювання становить 6600С, аміак не має властивостей до дифузного горіння, тобто гасне за відсутності джерела запалювання. Рідина взагалі є важкогорючою, вона припиняє горіння при припиненні кипіння. При загорянні аміаку в обмеженому об’ємі можливе виникнення ударної хвилі, але у відкритому просторі цього не відбувається. Взагалі, статистика надзвичайних ситуацій свідчить, що всі аварії на об’єктах з аміаком, пов’язані виключно з розгерметизацією устаткування, проливом, викидами на територію та/або в приміщення з наступним токсичним враженням людей. Не зафіксовано достовірних випадків вибухів при викидах аміаку навіть при наявності джерел запалювання. Тобто, після первинного викиду та основного вибуху протягом 20—30 хвилин джерело запалювання було ліквідовано а концентрація аміаку в повітряній суміші знизилося нижче критичної», — пояснив він.
Проте Костюченко зазначив, що із токсичним впливом аміаку — інша ситуація.
«Він є сильним токсикантом (за загальною санітарною класифікацією відноситься до третьої групи, підгрупи А, класу небезпеки 4). Викликає подразнення та опіки очей (небезпечна концентрація 0,28 мг/л), слизових оболонок (0,4 мг/л) та шкіри (1,2 мг/л). В великих концентраціях (4,5 мг/л протягом години) викликає швидку загибель від рефлекторної зупинки дихання. Граничні концентрації аміаку в повітрі складають від 0,02 (виробничі приміщення) до 0,0002 (відкриті ділянки) мг/л, у воді від 0,1 (рибогосподарські водойми) до 0,2 мг/л (санітарно-побутові водойми). Поріг сприйняття людини складає близько 0,035 — 0,04 мг/л. Тобто здорова людина відчуває небезпеку завчасно і, якщо може, уникає її», — розповів він.
