Національний футбольний чемпіонат завершився безплатним концертом «зірок естради» на центральному майдані міста Донецька, а також феєрверком на стадіоні у Харкові. Таким чином на батьківщині винуватців торжества було відзначено перше місце донецького «Шахтаря» і третє місце харківського «Металіста». Київське «Динамо», яке стало за підсумками турніру другим, торжеств із цієї нагоди не влаштовувало — друге місце ніколи не вважалося для динамівців досягненням.
Власне, про все це було відомо вже за два тижні до завершенням чемпіонату. І навіть несподіване перенесення останнього туру з неділі на суботу ні на що не вплинуло — спортивного інтересу останні тури нашого футболу не мали практично жодного.
Шкода, але не справдилися надії, які ми покладали на наш футбол рік тому, будучи під впливом невтомних святкувань з нагоди виходу національної збірної України до чвертьфіналу Кубку світу, а потім з нагоди надання Україні та Польщі права проведення Євро-2012. Власне, інакше, як тепер зрозуміло, й бути не могло. Тому що написати два роки тому про те, що рівень нашого футболу, як клубного, так і національної збірної, критично низький, було рівнозначно футбольному самогубству. Ніхто й чути не міг ні про що подібне, ми проголосили себе ледь не чемпіонами світу, про що світ, ясна річ, і не здогадувався.
Торік все почало ставати на свої місця. Спочатку національна збірна України безславно програла відбір на Євро-2008, а згодом наші найкращі клуби дружно вилетіли з європейських кубкових турнірів. Із усіх сподівань до весни залишилося лише одне — надія на перетворення національного футбольного чемпіонату із перегонів «Шахтаря» і «Динамо» на справді цікавий турнір із непередбачуваним сюжетом. Але й тут нічого не вийшло. Дніпропетровський «Дніпро» і харківський «Металіст» дуже швидко зійшли з чемпіонської дистанції, залишивши для себе вирішення скромніших завдань. Чемпіонат традиційно супроводжували скандали. І чим більше було цих скандалів, тим менше було на стадіонах глядачів.
Останньою надією залишалася Прем’єр-ліга — об’єднання клубів вищої ліги, яке збиралося перебрати на себе проведення чемпіонату України, забравши це право у Професіональної футбольної ліги, яка вже не соромиться своєї некомпетентності, а навпаки — пишається нею. Втім, чогось реального від новостворюваної структури досі не чути, за два місяці розпочнеться новий футбольний сезон, від якого нам навряд чи слід чекати чогось особливо приємного.
Після того, як волею удачі наша національна збірна потрапила позаторік на фінальний турнір Кубку світу до Німеччини і ми упродовж цього часу було учасниками великого світового футболу, особливо прикро визнавати, що то була, на жаль, не закономірність, а лише щасливий епізод, який ми ще довго згадуватимемо. Великий футбол цієї весни знову оминув Україну. Копирсатися у подробицях кільканадцятої сварки між «Шахтарем» і «Динамо» на тлі могутньої ходи Ліги чемпіонів і феєрії Євро- 2008 було просто нецікаво.
Я в жодному разі не хочу принизити значення чемпіонського успіху «Шахтаря». Команда заслужено перемогла, заслужено стала чемпіоном. Цього було дуже важко не зробити на тлі минулорічних проблем «Динамо» і враховуючи, що у чемпіонський успіх було вкладено сотні мільйонів, про які і мріяти не може більшість опонентів нинішніх наших футбольних тріумфаторів.
Але якщо забрати з центральної площі Донецька естрадних «зірок», готових дати безплатний концерт всюди, де заплатять, якщо розпустити постійно діючі організовані групи «вболівальників» нових чемпіонів України, ми побачимо досить сумну і звичну, на жаль, картину із напівпорожніх стадіонів вищої ліги, практично порожніх стадіонів ліги першої і того, що колись було стадіонами, у лізі другій.
На провідних українських телеканалах вітчизняного футболу немає, а це означає, що країна свій чемпіонат не дивиться, хоч би що вигадували собі президенти клубів, організовуючи безплатні поїздки своїх «уболівальників» до інших міст. Єдиною «топ-новиною» футбольного чемпіонату став не футбольний матч, а бійка хуліганів на трибуні стадіону, вхід куди чомусь безплатний.
Залишається увімкнути телевізор і дивитися фінал Ліги чемпіонів, а потім — Чемпіонат Європи, де нас знову немає. Ми знову фінішували на узбіччі великого футболу, не цікаві по-справжньому навіть самим собі.
Що залишається? Залишається сподіватися на нашу футбольну молодь, яка попри всі негаразди продовжує пробиватися до складів провідних українських клубів і поповнювати національну збірну. Вже цієї суботи ми побачимо нашу головну команду, яка проведе контрольний матч зі збірною Нідерландів. Можливо, саме цього дня ми зійдемо з футбольного узбіччя на головну дорогу. На самий її початок. Щоб знову розпочати шлях до перемог, знову сподіватися на потенціал нашого футболу. У тому, що він є, сумнівів немає.
