Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Флагшток розбрату

Спроба запорізької влади нагадати про себе у найпростіший спосіб загнала її на слизьке
10 серпня, 2011 - 00:00

У Запоріжжі існує «славна традиція» святкувати День Незалежності так, щоб і свята за можливості ніхто не помітив, і можна було «галочку» поставити, що найголовніше державне свято наче відзначили. Це щодо того, що в порівнянні з «червонопрапорними» Днем Перемоги, Днем звільнення міста від гітлерівців, а цього року ще й Першотравнем, свято Незалежності у виконанні запорізької влади виглядає «сиротою казанською». Кілька сотень ентузіастів від національно-демократичних сил, якщо докладуть немалих зусиль, то зможуть пройти тротуарами від мерії до облдержадміністрації, але, як правило, ні перші, ні навіть другі особи області й міста їхній мітинг своєю присутністю не ощасливлять. З другого боку, коли десь тишком провести урочисте засідання чи там ще щось малопомітне місту й області, то тут наче завжди щось проводиться.

Цьогоріч здійснювати подібну святкову політику сам Бог велів, адже Президент рекомендував на місцях обійтися «без помпезності». Тому в Запоріжжі вирішили відзначитися «найвищим» в Україні флагштоком для державного прапора. Найвищим, коли за його висоту взяти рівень рельєфу острова Хортиця (40 метрів над водою), додати курган (15 метрів), насипаний під так і не реалізований проект пам’ятника «Козаки в дозорі», плюс 30—35 метрів власне флагштоку. Зрозуміло, що тут «показуха» в рафінованому вигляді, адже за наявності Говерли будь-які розмови про «найвищість» можна залишити без уваги. Однак у результаті справа не тільки тим закінчилася. Коли вирішили й пообіцяли звести той флагшток до 18 серпня, то взялися до роботи. Почали із зрізання «козацького хреста», який 19 років височів на кургані. І раптом з’ясувалося, що цими діями наразилися на протести не тільки з боку, наприклад, місцевої організації ВО «Свобода» й інших , хай і слабодухих, але проукраїнських організацій, а ще й з боку архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки (УПЦ Московського патріархату). Владика висловив незгоду з тим, що «святий Хрест», освячений тодішнім архієпископом Василієм, м’яко кажучи, «демонтовано» і що ці дії виконувалися, «не спитавши благословення не те що у правлячого архієрея, а й у простого священика, у результаті чого хрест було безжально скинуто з кургану». Влада спробувала якось залагодити конфлікт, пообіцявши спорудити спочатку гранітний триметровий хрест, а потім повернувшись до ідеї встановлення зваленого хреста. Але це — після закінчення всіх робіт із тим злощасним флагштоком.

Леонід СОСНИЦЬКИЙ, Запоріжжя
Газета: 
Рубрика: