У Державному музеї Тараса Шевченка з 22 грудня 2000 року до 11 січня 2001 року триватиме виставка української традиційної іграшки та ляльки. Експонати зібрано з колекцій київських музеїв, а також з приватних колекцій.
Організатори на відкритті виставки стверджували, що глиняні іграшки увiбрали в себе таку кількість інформації, яку жоден комп’ютер дітям не дасть. Досить самовпевнене твердження.
Були й традиційні «наїзди» на американську ляльку Барбі з її другом Кеном. І бажання організаторів закидати українських дітей іграшками місцевого виробництва.
У чомусь можна підтримати цю ідею, але невже «традиційні» іграшки — глиняні свистунці та солом’яні коники — зможуть замінити дитині нинішні іграшки, що відображають сучасний світ? Сумніваюся.
А от з історичної точки зору, представлені на виставці експонати викликають великий інтерес. Тим паче, що в різних країнах існують музеї національних іграшок. Наприклад, у Греції такий музей нараховує 1600 експонатів. Досить великі музеї є в Естонії та Росії.
Крім іграшок етнографічного характеру, мені сподобалися окремі індивідуальні роботи сучасних художників.
Ада Ліхтерович зробила колекцію ляльок під назвою «Україна й очі». Особливо вражає лялька «Україна» з величезними сумними очима на простакуватому, але милому обличчі.
Стоїть «Україна» босоніж і сором’язливо мне великими долонями буханець чорного хліба. Коли дивишся на неї, стає й сумно, й смішно водночас. Але більше все-таки сумно. Так і здається — будь-хто її обдурить. Не кажучи вже про наших хитрих політиків!
Чудові Собака, Кішка і Картопля. В усіх них, навіть у замурзаної Картоплі, задерикуваті людські мордочки.
З іграшок «тваринного походження» мені ще дуже сподобалася патріотично розфарбована «Блакитна корова» Володимира Піонткевича.
Вся вона така блакитненька в рожевих квіточках, а над її довірливо-кокетливими синіми очима височать два зігнені роги: один жовтого, другий блакитного кольору. Наша корова!
З точки зору етнографічних знань, багато ляльок, представлених на виставці, дають яскраве уявлення про те, що носили жителі різних областей України. Одяг на цих фігурках виконано з віртуозною майстерністю. Відчайдушно гарний розшитий золотом жупан «Козака катерининських часів» (робота Тетяни Федорової). Порівняно з ним будь-який дорогий піджак нового українця — ряднина. А солодка парочка «Князь і княгиня» запросто своїми шатами дадуть фору витворам самого П’єра Кардена.
Тому раджу завiтати на виставку. Хоча б для того, щоби пересвідчитися — зі смаком у наших предків було все гаразд.
