Старший солдат Ігор Упоров став у Володимирі-Волинському першою жертвою цієї неоголошеної війни. Служив у бронегрупі 128-ї гірсько-піхотної бригади, загинув, коли їхня БМП потрапила у засідку, вже поранений відстрілювався до кінця, аби прикрити товаришів. Загинув, ще не маючи і тридцяти років. Двом своїм донечкам він сам придумував імена. Старшій тільки п’ять, а молодша народилася у ніч після його похорону. Мешкає родина солдата у старенькій хаті на околиці Володимира-Волинського, яка дуже потребувала ремонту. За життя Ігор старався її підрихтувати, як міг, але мобілізації не уникав. Дружина Надія пригадує, як казав, що коли не спинити агресора на сході, то він дійде і до порога нашого дому, а на Донбасі буде друга Чечня. Казав, що Україну треба захищати на сході.
Великим захопленням Ігоря була фотографія. Лишилася просто неймовірна кількість його фотознімків із перебування у зоні АТО. На світлинах — друзі-соратники, їхній воєнний побут, і обов’язково у кадри потрапляли то квіти з донецького степу, то ящірка, яка сіла на приціл автомата... У душі він був романтиком. Після його загибелі люди не покинули родину з дітками напризволяще. Завдяки міській владі, благодійникам, волонтерам, і дах відремонтували, і зробили поточний ремонт у кімнатах, поклали плитку на подвір’ї. Та одним із великих бажань вдови Надії було зробити фотоальбом, який би розповідав донькам про тата. Цей фотоальбом уже є, і виготовила його волонтер із Луцька Таня Должко. Вона має волонтерську групу «Волинь-SOS», яка опікується і переселенцями зі сходу, і нашими солдатами, які воюють чи воювали там за територіальну цілісність України. Каже, що робити комп’ютерний макет альбому було дуже важко. Адже щоночі (а інакше часу не було) мусила вдивлятися у молоде обличчя загиблого, роздумувати про долю його і держави, за яку віддав своє життя, дивилася у його очі, наче прагнула багато чого зрозуміти. На видання фотоальбому виділили гроші, але приємною несподіванкою для Тані стало те, що в фірмі «Еліт фото», дізнавшись, яку річ вона принесла, не взяли жодної копійки.
Альбом про тата зі знімками його самого, світлинами, зробленими ним на фронті, вже завезли у Володимир волонтери із групи «Поліські партизани». Хай буде діткам така пам’ять про їхнього тата, який став прикладом для багатьох людей.
