Днями мені зателефонував приятель, мистецтвознавець Сергій Тернавський, і замість привітання — просто по-одеському! —почав розмову із запитання: «Сподіваюся, про майбутню подію нагадувати не треба?..» —«Мається на увазі 6 грудня?» — не залишилася я в боргу. Моя відповідь викликала у співрозмовника вибух сміху та коментар: «Ти гірша за комп’ютер!..»
Дозволю собі не погодитися. По-перше, хочеться думати, що все ж таки краще за комп’ютер. А по-друге, цю дату пам’ятаю не лише одна я, а дуже багато хто з художників, журналістів, мистецтвознавців, дипломатів (та й люди інших, найрізноманітніших професій), що регулярно зустрічаються в одному, енергетично притягальному місці нашого Міста, яке має до того ж конкретну адресу: Андріївський узвіз, 36.
Для необізнаних скажу, що тут розташована одна з найпопулярніших художніх галерей Києва з лаконічною і точною назвою «Галерея 36». І 6 грудня в неї — день народження. Нинішнього року «підлітку» (за людськими мірками) виповнилося 13 років. Батьки, які в прямому значенні слова випестили малюка, — заслужений художник України Олександр Міловзоров (на фото) та мистецтвознавець Світлана Чернобородова. Ідея створити власну, відмінну від інших, галерею прийшла в їхні світлі голови в той момент, коли ускладнилися відносини між засновниками однієї з найстаріших київських галерей «Триптих», де Олександр Петрович Міловзоров був художнім керівником. Невгомонний Петрович, як називають його друзі, відшукав місце для нового дітища — колишню котельну в сирому напівпідвальному приміщенні з пліснявою, павуками та пацюками! — і звернувся за допомогою до тогочасного голови правління Київської організації Національної спілки художників України Олександру Мікулі. Той допоміг. Справа залишалася за «малим» — переробити жахливий підвал на затишний клуб-галерею не просто для талановитих художників, а саме для однодумців. У цей важкий період до роботи підключився мистецтвознавець Сергій Тернавський. 6 грудня 1995 року ентузіасти поставили крапку: на карті Андріївського узвозу з’явилася унікальна в своєму роді «Галерея 36». Я ще не була знайома в ті часи з її батьками-фундаторами (трапилося це рівно через два роки), але сьогодні можу передбачити майже зі стопроцентною гарантією, хто був на тому знаменному заході. Звичайно ж, чудовий художник Льоша Власов, який, на жаль, недавно пішов від нас, його колеги — Борис Єгіазарян, Коля Журавель, Олександр Найден, Андрій Блудов, Ігор Прокоф’єв, Володя Радько... Впевнена, що приїхали до друга Петровича Юрій Савченко зі Слов’янська та його однофамілець Сергій Савченко зі Львова. Буду вельми здивована, якщо не заглянув «на чарку чаю» співець «Галереї 36» відомий письменник Андрій Курков... Список можна продовжувати, але мені здається, це не так важливо: всі, кого удостоюють честі (говорю без частки іронії) бути прийнятим у вузьке галерейне братство, знає ці імена. Олександр Міловзоров досить вибірково підходить до підбору авторів, яких представляє на вернісажах, причому надає людським якостям художників не меншого значення, ніж їхнім професійним заслугам. Вірить у дружбу і не пробачає зради. Саме тому сьогодні, 13 років по тому, коло його спілкування незмінне. До речі, найперша виставка, з якої розпочався відлік життєвого шляху «Галереї 36», називалася «Міні Art». У ній брали участь 60 художників, які представили 350 різноманітних за стилем, напрямами, техніці та жанрам робіт. Пізніше, в день народження галереї виставлялися твори постійних авторів — такий святковий коктейль, що підкреслює індивідуальність кожного. А вже другий рік поспіль галеристи «36» дотепно пустують: цими грудневими днями всі, хто опиниться на Андріївському узвозі, можуть від душі посміятися над так званим міським кітчем, що нагадує німецькі листівки першої половини минулого століття, — ангелами, білосніжками, гномиками. Найперший примірник народної творчості придбав Сергій Тернавський. Одного разу в галерею з такою картиною зайшов «охоронець цінностей», що був напідпитку, і запропонував купити її за 100 доларів. Незворушний і дотепний Тернавський своє око на шедевр поклав, але порадив продавцю пройтися Андріївським узвозом, і якщо потенційні покупці з рук картинку не почнуть виривати, повернутися в галерею отримати кровні 100... гривень. Чекати довелося пару хвилин і угода відбулася. Олександр Петрович Міловзоров та Світлана Чернобородова придбання схвалили і стали поповнювати колекцію примірниками з «блошиного» та Куренівського ринків. Сьогодні життєрадісними і простодушними роботами вже заповнено два зали галереї. До речі, якщо хтось хоче зробити приємне недавнім іменинникам, може понишпорити в підвалі або на горищі будинку з євроремонтом, який відкинув бабусин улюблений живопис, і поздоровити галеристів. Вони будуть щиро раді. Я, принаймні, зарубку на спомин зробила, тому що (насмілюся сподіватися) маленька команда «Галереї 36» — мої друзі. А близьким людям приємно дарувати подарунки...
