Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Гарант здобув Піррову перемогу?

3 вересня, 1997 - 00:00

Керівництво Верховної Ради раптово захворіло, і парламент так і не "потерзав" Президента. Не поставив на порядок денний поправки до Конституції і Закон про вибори.

Невже не вистачило впливовості лідерам численних депутатів, що знаходяться в опозиції до виконавчої влади, яка нині, як ніколи, персоніфікована в особі Президента? Перше враження - ця сама особа отримала перемогу, послабивши парламент і зберігши недоторканими свої повноваження. Проте надто багато було в історії перемог, що їх прийнято називати пірровими...

Позірна легкість "відкату" парламентської опозиції насправді може бути грізною пересторогою для правлячого клану. Час задатися запитанням, чому вона не дала бою, маючи на те всі підстави після тактичного успіху, досягнутого "блискавичним засіданням" два тижні тому. Чому успіх не було розвинуто в стратегічних напрямках "окороту" президентських повноважень? Повноважень вочевидь контрольованого гарантом Конституційного Суду щодо тлумачення Конституції? Чому знову "завис" Закон про вибори, який мав хоч якось структурувати наше напівфеодальне суспільство?

Найімовірніше, що відповідь на ці (та інші) запитання досить проста. На повноваження Президента не зазіхають, тому що... зберігають їх для себе. Прорахувавши варіанти розвитку подій, аналітики, що обслуговують Мороза, Марчука і Лазаренка, дали рекомендації "полякати" президентову команду, але до розумних меж. Останні заяви Чорновола про його блокування з "впередукраїнцями" підтвердили стрімку втрату Президентом політичних опор. Економічного піднесення найближчими роками не очікується. Лише воно могло б "списати" всі гріхи і дати Кучмі хоч якісь шанси на наступних виборах. Ще один можливий крок - накопичити достатні кошти і місяців за три до виборів виплатити всі заборговані зарплати і пенсії. Однак з огляду на фізичну відсутність в Україні таких вільних коштів і ця можливість не виглядає реальною. Ці чинники і дали аналітикам підставу залишити від "залізного чотирикутника" Мороз - Марчук - Лазаренко - Кучма трикутник.

Симптоматичними в цьому плані стали дві заяви Кучми про те, що в разі подальшого погіршення економічного становища в нього стане розуму не виставляти свою кандидатуру на наступних виборах. Хоча заяви ці можуть бути і ходом в іміджмейкерській грі, яка передбачає в недалекому майбутньому "умовляння" з боку управлінських структур все ж виступити "рятівником нації". Як сказав у нещодавньому інтерв'ю екс-міністр юстиції Головатий, Президентом править команда. І Пустовойтенко, і Горбулін, і Кушнарьов чудово розуміють, що при новому президенті потраплять під ротацію. Тому будуть чіплятись навіть за ефемерні шанси.

І закон про вибори для тих кандидатів, що нині реально претендують на "престол", не важить аж надто багато. Мороз ніяк не знайде спільної мови з лідером комуністів Петром Симоненком, а тому буде спиратися більшою мірою не на ліві партії, а на своє реноме поміркованого лівоцентриста. Так само для Євгена Марчука більше важить харизма центриста-прагматика, ніж членство в якійсь партії. Свої козирі є і в Павла Лазаренка, але вони радше не в політичній площині, а в фінансовій.

А тому складається враження, що в перспективі провідні українські політики можуть і "скинути" парламент, який до кінця відпрацює свою фрондистську функцію. Проте й Президента залишать без його політичних "бойових слонів".

Олександр КАЧУРА, "День"
Газета: 
Рубрика: