Підвищення газових цін для населення та теплокомуненерго, як і передбачав «День», ударило в першу чергу по уряду. Як свідчать дані телефонного соціологічного опитування, проведеного Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна з 17 по 18 липня, 36,7% опитаних вважають, що уряд піднімає ціни на природний газ для населення з метою особистого збагачення окремих політиків і бізнесменів, 35,85% — з метою наповнення державного бюджету, 29,5% — з метою відновлення співпраці з МВФ, 21,4% — з метою підвищення прибутковості газових компаній, 11,2% — щоб привести їх у відповідність із ринковими, економічно обѓрунтованими цінами. 2,4% вважають, що це необхідно для модернізації та ремонту газових мереж.
Отже, можна сказати, що понад 2/3 опитаних не довіряють у цьому питанні уряду та його заявам. До того ж, більш як третина респондентів (35,8%) вважає, що основну відповідальність за підвищення ціни на газ для населення несе Президент України Віктор Янукович. І наших співгромадян легко зрозуміти: 85,2% опитаних заявили, що підвищення тарифів на газ істотно позначиться на матеріальному становищі їхніх сімей, а 76,5% вважають, що субсидії, оголошені урядом, не зможуть захистити малозабезпечених від наслідків цього підвищення.
Відбувати доводиться прем’єр-міністрові Миколі Азарову. На жаль, «плач Ярославни» в його виконанні особливого співчуття не викликає. «Ми повинні знайти виходи. Ми не можемо з цією борговою ямою продовжувати далі розвиватися. Рано чи пізно треба приймати рішення й починати розвиток ЖКГ, «Нафтогазу України», енергозбереження», — переконував прем’єр аудиторію одного з телеканалів. За його словами, навіть підвищення з 1 серпня цін на газ для населення та підприємств теплоенергетики на 50% не дозволить повністю покрити собівартість імпортного газу, що реалізовується. «Міркувати про те, що в нас є газ власного видобутку, є газ імпортний — треба відійти від цієї поширеної помилки. Тому що нам власного газу далеко не вистачає для того, щоб закрити потреби населення. Доводиться додатково ще близько 20 мільярдів кубометрів направляти на ці цілі (підприємствам теплокомуненерго).
При всій пошані до Миколи Яновича, остання його заява викликає великі сумніви й змушує припустити, що нашому народові за старою звичкою вішають на вуха макаронні вироби урядового виробництва, та ще й докоряють в обжерливості, мовляв, від газових плит не лише вдень, а й уночі не відходите. Нагадаємо, що Кабінет Міністрів України, щоправда ще тимошенківського розливу, 29 грудня затвердив прогнозний баланс надходження й розподілу природного газу на 2010 рік. У ньому стверджується, що природний газ, видобутий в Україні, це — 20,7 мільярда кубометрів або 34%. Безпосередньо населення, згідно з цим балансом, споживає 17,5 мільярда кубометрів, а підприємства теплокомуненерго — 8,3 мільярда. Якщо скласти дві останні цифри, то виходить 25,8 мільярда, а якщо відняти з цієї суми власний видобуток (20,7 мільярда), то залишається 5,1 мільярда. Виходить, прем’єр перебільшив свою імпортну добавку всього лише в чотири рази. Дурниці! З ким не трапляється!? Та й чого не зробиш заради миру й спокою в країні, де енергетична безпека є одним із найслабкіших чинників національної безпеки.
Учора про це йшлося на круглому столі в міжнародному центрі перспективних досліджень, присвяченому обговоренню проекту «Стратегічні пріоритети зміцнення енергетичної безпеки України до 2030 року». Незабаром учасники проектів обіцяють здивувати світ своєю «білою», а потім і «зеленою» книжками. Поки ж видали проміжний продукт — доповідь «Виклики для енергетичної безпеки України. Сучасний стан». Яких же висновків дійшли автори доповіді? Вони вважають, що енергетична безпека країни залежить від органів державної влади, які фрагментарно поділили повноваження в енергетичному секторі. То хто ж, за такої кількості державних інституцій, запитують дослідники, відповідає за енергетичну безпеку країни? І натякають: 7 червня створена відповідна міжвідомча комісія під керівництвом першого віце-прем’єра.
А від кого ще ми залежимо? Доповідь поміщає Україну між Росією, Євросоюзом і США. Росія, на думку її авторів, заробляє на енергетичній неефективності України. Причому система управління енергетикою нашої країни, на думку авторів, залишається в Москві. Євросоюз вкладає гроші в експорт своїх норм і стандартів. США виконують в Україні власні стратегічні завдання. Додамо, Україна прагне вирішити енергетичні проблеми головним чином шляхом затягування пасків громадян.
В умовах кризи до таких заходів вдаються, звісно, й інші країни. Але успіху досягають лише ті, де уряди говорять з людьми відверто. А українців переконують: здайте свої кровні на підтримку «Нафтогазу України», аби його не доводилося підтримувати з держбюджету, і щоб МВФ на нас за це не сердився. Ми могли б із цим, певна річ, погодитися й просвердлити ще одну дірочку. Але чи дійсно наш «Нафтогаз» такий бідний? І на чиїх це літаках літають до Криму на наради навіть не найголовніші його працівники?
