Досить несподівані висновки презентував учора Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова у своїй аналітичній доповіді «Газотранспортна система України: готовність до співпраці?». На думку аналітиків Центру, вивчення інтересів учасників євроазіатського газового ринку свідчить про те, що сьогодні ситуацію контролює не виробник, а транспортер. Тому Україні слід усвідомити, яким унікальним потенціалом вона володіє (є різні оцінки вартості української ГТС, але Центр вважає найправильнішою суму в $13 мільярдів).
Проаналізувавши всі позитивні та негативні сторони розглянутих моделей консорціуму, включаючи й концесію, експерти Центру дійшли висновку, що жодна з них не відповідає національним інтересам України. Стосовно концесії зроблено висновок, що вона недоцільна ні для держави, ні для довгострокового інвестора, оскільки немає позитивного міжнародного досвіду, чинне українське законодавство недосконале, а короткий термін, на який ГТС може передаватися стратегічному інвестору, його не задовольнить. Негативні висновки зроблено й щодо будівництва нового газопроводу Ужгород — Новопсков — Олександрів Гай (на першому етапі вiдрiзку Богородчани — Ужгород). Експерти вважають, що новий газопровід може скласти конкуренцію і без того не зовсім завантаженій газотранспортній системі України (резерв потужностей 30 млрд. куб. метрів), що з урахуванням фактичної монополії постачальника газу дає йому також можливість диктувати тарифну політику. Водночас витрати на будівництво істотно вищі, ніж на модернізацію та розширення дiючої ГТС.
Зробивши порівняльну оцінку варіантів підвищення ефективності транспортування природного газу територією України, експерти дійшли висновку, що найпривабливішою виглядає приватизація. Вони зазначають, що цей шлях може негативно позначитися на соціальній сфері (скоротиться можливість фінансувати за рахунок газового транзиту пільги та субсидії населенню, ймовiрнi скорочення персоналу). Але за умови цивілізованої, прозорої та підготовленої приватизації, цих небажаних наслідків можна буде уникнути. Як приклад, наводять Словаччину, яка пішла цим шляхом, залишивши контрольний пакет за державою. Ще однією обов’язковою умовою, на думку фахівців Центру, виступає публiчнiсть обговорення долі газотранспортного консорціуму.
Схоже, сьогодні саме з цим існують найбільші проблеми. Досить сказати, що в обговоренні не взяв участь жоден державний чиновник (були запрошені віце-прем’єри та міністри), добровільно віддавши поле для дискусії опозиції, яка не забарилася цим скористатися і в політичних цілях.
«День» нещодавно писав про показовий приклад «газового виховання» Білорусі. Експерти вчора запропонували зробити висновки з газового конфлікту між російським «Газпромом» та Білоруссю, у результаті якого постраждала не тільки ця союзна Росії держава, а й країни Прибалтики, Німеччина, а також Калінінградська область РФ. Директор енергетичних програм Центру Володимир Саприкін вважає, що цей конфлікт є показовим прикладом для України.
Негативні ноти звучали також у виступі представника регіонального бюро Фонду Фрідріха Еберта Василя Андрійка. Він процитував відповідь російського президента Володимира Путіна на запитання про можливість реструктуризації «Газпрому» як природної монополії: «Ця система є дітищем Радянського Союзу, і тільки ми можемо підтримувати її в робочому стані. Навіть у тому випадку, коли йдеться про ту її частину, яка перебуває за межами Росії». Чи не в цій цитаті полягає основна ідеологія консорціуму, який створюють за домінування Росії? Зі слів В.Андрійка, «Газпром» став одним із власників газових компаній у багатьох країнах Європи. (До речі, на «круглому столі» наводили дані про те, що в консорціумі нам доведеться мати справу з Росією «й з одного, й з іншого боку», тобто і як із постачальником, і як зі споживачем газу.) «Що стосується Єврокомісії, яка проводить свою ідею лібералізації енергетичного ринку, то вона, — на думку фахівця, — всупереч деяким очікуванням, не намагається перешкоджати такій політиці Газпрому».
