З початком літа всіх без винятку батьків турбує одна проблема: куди відправити своє чадо оздоровитися та набратися сил перед новим учбовим роком. Хтось вибирає між пасивним відпочинком, скажімо, під жарким сонцем Іспанії і літньою школою в Англії, а хтось болісно думає, як розподілити свій сімейний бюджет, щоб дитина подихала чистим повітрям хоч би де-небудь у передмісті й набралася нових вражень. Є, щоправда, ще й третя категорія, турботу про яку взяла на себе держава. Це діти з неблагополучних сімей, сироти, інваліди і діти, що отримали статус чорнобильців.
Як розповідає заступник голови комітету з питань сім’ї і молоді Зінаїда Кияниця, до цього залучено майже всі міністерства і відомства. МінНС займається дітьми, які потерпіли від аварії на ЧАЕС, і, безумовно, контролює безпеку водоймищ на дитячих базах відпочинку, інваліди — на плечах Мінпраці і соцполітики, «транспортники» виконують пільгові (і навіть для деяких категорій — безкоштовні) перевезення дітей, а за безпекою «українського майбутнього» стежать співробітники МВС. Словом, робота йде неабияка. Але, щоправда, з урахуванням того, що дитяче населення країни становить 10,7 млн. , з яких 1,5 млн. мають чорнобильський статус, 100 тис. 293 — сироти і понад 1,8 млн. — соціально-незахищені, насолоджуватися літнім відпочинком доведеться далеко не всім. У минулому році повезло лише 1 млн. 50 тис. Практично за бортом залишилися «чорнобильці» (за державні гроші їх відпочило всього 7—8%), зате вихованці інтернатів і діти-сироти відпочили практично повністю.
Цього року планку сподіваються істотно підняти частково за рахунок збільшення кількості пришкільних таборів (їх цього року в Україні працює 7441). Для дітей із соціально-неблагополучних сімей — це справжній порятунок. Тут вони можуть тричі на день отримувати гарячу їжу, перебувати під постійним наглядом вихователів і спілкуватися з однолітками, але, безумовно, не покращувати своє здоров’я. До речі, саме медичні показники, як кажуть у комітеті, визначають вибір місця відпочинку для дитини, яка знаходиться під опікою держави. Адже область не обмежується лише «своїми» базами відпочинку і дитячими таборами. Дитину можна відправити і у Крим, і в Херсонську область, але можна, звичайно, і за кілька кілометрів від міста. У даному питанні, як з’ясувалося, справу повністю беруть у свої руки місцеві власті, які й вирішують: економити їм на переїзді дітей чи ні. До того ж, різні області по- різному виконують свої «оздоровчі» функції. Наприклад, минулого року «пасли задніх» Чернігівська і Львівська. Тому саме з них, зі слів Зінаїди Кияниці, і розпочав свої традиційні перевірки комітет, які незабаром наздоженуть Автономну республіку Крим і Одеську область.
Тим часом звичайні сім’ї нині з ностальгією згадують про практично «халявні» профспілкові путівки і готові на шкоду собі забезпечити хоч невеликий, але все ж відпочинок для своїх дітей. Як показав міні-опит на вулицях, перспектива відпочинку дитини в шкільних стінах мало кого спокушає. В ідеалі мами і татусі хотіли б побачити свою дитину на березі моря, але краще у межах країни. Тенденцію до переваги вітчизняних рекреаційних зон для дітей відзначають і турфірми. У одній із них розповіли, що практично не організовують дитячі групи для поїздок за кордон, оскільки більшість батьків не поспішають відпускати своє чадо за межі України.
