1 лютого Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», що передбачає скасування квот для національного музичного продукту. Ідеться про норму, яка встановлювала, що в загальному обсязі мовлення не менше ніж 50% мають становити музичні твори українських авторів чи виконавців.
За це рішення проголосувало 240 народних депутатів, а саме члени фракцій Партії регіонів, КПУ, Блоку Литвина та позафракційні.
Автор законопроекту, голова підкомітету з питань телебачення і радіомовлення комітету ВР з питань свободи слова та інформації Олена Бондаренко пояснює, що цей законопроект покликаний привести норми українського законодавства у відповідність із вимогами Європейської конвенції про транскордонне телебачення, повідомляє «Телекритика». Окрім того, як вважає Олена Бондаренко, українських музичних творів замало, аби встановлювати 50-відсоткову квоту на них. Таким чином, «аудиторія не отримує різноманітної інформації. Цим порушуються вимоги до плюралізму аудіовізуальних ЗМІ», — вважає народний депутат.
До чого приведе скасування квот в українському ефірі? Коментує музичний оглядач Юрко ЗЕЛЕНИЙ:
— Коли постає питання про захист чогось українського, у нас відразу починають прикриватися всілякими європейськими хартіями, нормативами, угодами, але людині, яка мислить тверезо, цілком зрозуміло, що це все — облуда, якою прикривають нищення всього україномовного. Так само і це ниття, мовляв, у нас мало україномовного продукту. Не кажу, що україномовних награнь маємо аж надміру, але протягом 20-ти років було створено чимало! Виходить таке собі коло Дуремара. З одного боку, вони кажуть, що мало музики, і водночас роблять усе для того, щоб її було ще менше.
Я не належу до тих людей, які вважають, що запровадження квот — це панацея. Благими намірами, як відомо, встелена дорога до пекла. Насправді коріння цієї проблеми в тому, що наш інформаційний простір взагалі не є українським. А ті державні органи, які мусять стежити за тим, аби він був проукраїнським (а навіть і без прив’язу до мови трансляцій), своїх обов’язків не виконують.
Усі ці роки встановлених квот ніхто не дотримувався. В Україні за 20 років не було жодного випадку покарання того чи іншого мовника — чи радіо, чи телебачення, чи інтернет-видання — за те, що воно веде антиукраїнську пропаганду або не дотримується взятих на себе ліцензійних обов’язків. Цю карту витягають тільки тоді, коли починаються якісь, умовно кажучи, «розборки», пов’язані із переділом власності між скоробагатьками.
Окрім того, радіостанції в Україні («українськими» їх назвати ? язик не повертається) усі квоти дуже легко обходили: наприклад, «крутили» виключно україномовні пісні в проміжку десь від 2 ночі до 6 ранку, формально дотримуючись законодавчих вимог. Таке собі «ѓетто-мюзик» (за влучним висловом Міськи Барбари з гурту «Мертвий Півень»).
Скасування квот для українства не має особливого значення. Було мало україномовної музики в етері — стане ще менше. У підсумку зійде на нівець та добра хвиля, яку ми спостерігали від початку 2000-х років, коли україномовні пісні посідали відсотків 30—40 у етері, і навіть більше того — вони вибивалися на перші щаблі всеукраїнських сороківок (тобто були серед 40 найпопулярніших музичних творів у країні). Ми дедалі більше відкочуємося від паростків «української» України назад до «совка». І спостерігаємо це сьогодні повсюдно в нашій, не своїй державі.
Особисто я раджу геть усім просто позбуватися телевізора і радіоприймачів. У ХХІ столітті це вже пережитки минулої доби! Що стосується мережжя, то є загроза, що в Україні може в примусовий спосіб бути обмежено доступ до певних сторінок. Скидається на те, що ми котимося саме по цій спадній.
