У листопаді київські школи чекає небувала акція — конкурс малюнків учнів 6 — 11 класів, присвячений Голодомору. Ініціатива належить Головному управлінню освіти і науки Київської міської державної адміністрації, а конкурс у кілька етапів пройде в усіх школах. За словами організаторів, найкращі роботи відберуть, створять з них експозицію, і 18 листопада її відкриють у Київському палаці дітей та юнацтва.
Заступник міського голови Києва Сергій Рудик під час засідання організаційного комітету з підготовки заходів у зв’язку із роковинам трагедії Голодомору сказав, що «малюнки з цієї виставки будуть покладені в основу сюжетів соціальної реклами». Планується, що в Головному управлінні реклами КМДА їх допрацюють і розмістять на білбордах та сітілайтах міста. Але це ще не все. Майже одночасно в столичних та всіх українських школах проходитиме ще один конкурс на цю тему, ініційований Міністерством освіти на науки України «Пам’ять народу», мета якого — спонукати дітей цікавитися історією, зокрема, відшукувати очевидців Голодомору.
При всій шані та повазі до пам’яті померлих, серед яких є й мої родичі, чи не забагато ми звалюємо на плечі дітей? Адже як це — малювати трагедію? Як малювати голодних і опухлих дітей — такого ж віку, як ти сам? Як дітям малювати мертвих, яких скидають в загальну могилу, трупи на дорогах, радянських служак, які відбирають останнє збіжжя, перевертають догори дном хату?.. Очевидно, що таким чином ми даємо непогані аргументи в руки тих, хто заперечує Голодомор в Україні. Мовляв, уже взялися й за дітей: травмують їх.
Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, докторант, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України:
— Голодомор — це дистресовий досвід. Учні 6—11 класів — це підлітки. Ці діти є дуже вразливими, в них ще не сформовані погляди на життя. Тому малювати Голодомор — це екстремальний педагогічних захід для них. Зрозуміло, що мова йде про виховання певних якостей у школярів — патріотизму, співчуття, усвідомлення того, чим люди заплатили за те, що сучасникам нині легше живеться. Мета — позитивна. Але здається, що навантаження для дітей — занадто екстремальне, і тому далеко не всі діти це зможуть адекватно пережити. Включаться механізми психологічного захисту: може бути заперечення цього, може бути відключення, тобто те, що веде за собою емоційну тупість і закритість. По-друге, для сучасних дітей тема Голодомору не є актуальною, тобто це не є актуальним емоційним переживанням. Виникає питання: чи потрібно дітей занурювати в усі жахливі речі, чи повинні вони нести той біль, чи повинно воно в них боліти... Візьмемо нашу сучасну ситуацію. У світі — фінансова криза. Що це таке не всі знають, але слово «криза» розуміють усі. В України ми маємо невизначений політичний стан: щось відбувається, але що в принципі нам не зрозуміло. Є певні депресивні настрої і очікування. Це відображується на стані дорослих та дітей. Плюс ми ще входимо у фазу найкоротшого дня, переводимо годинник. На вулиці — холод... При цьому ми, зокрема й діти, пригадують такі страшні речі. І все це вкладається в один ряд. Чи не забагато?.. Що стосується того, що старшокласники збирають свідчення очевидців, то в цьому я бачу зовсім інший смисл. По-перше, це старшокласники: вони вивчають в повному обсязі історію, спілкуються зі старшими людьми. Те, що відбувалося більше, ніж 20 років тому діти сприймають як страшну давнину, бо це було ще до їхнього життя. Тому спілкування з очевидцями, емоційний контакт із ними допомагає їм вибудувати світогляд, коли більш цілісно відображається зв’язок їхнього життя з життям їхніх бабусь і дідусів. Розмова з живими людьми дасть їм можливість особисто оцінити те, що їм розповідають люди з тим, що нині говорить взагалі про Голодомор. Інтерв’ю з очевидцями — це метод накопичення найбільш адекватної інформаці. Тому мені здається, що ця акція є більш корисною. Вона — не символізована, як, власне, малювання.
Галина ТОДОСОВА, Головне управління освіти і науки КМДА:
— Діти, які навчаються у 6—11 класах уже знають, що таке Голодомор. Нині про це говорять багато. Навіть в перших класах є бесіди, на яких вчителі знайомлять дітей з цією нашою історією. Вважаю, діти справляться із завданням. Крім цього, в Києві проходить ще конкурс творчих робіт на тему Голодомору, який проводить наш Педагогічний інститут імени Грінченка. Він має чотири номінації — «Літературний твір», «Журналістська робота», «Фоторепортаж» і «Шкільна газета». За його результатами ми хочемо видати збірочку дитячих творів. «Україна через Голодомор до вершин світової цивілізації» — так він називається. Також ми беремо участь у Всеукраїнському просвітницько-патріотичному конкурсі вчинених дій щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років «Пам’ять народу». Його мета — зібрати дитячі наукові роботи, це можуть бути роботи педагогічних працівників. Їхнє завдання — зібрати свідчення очевидців і таким чином поповнити український фонд. Це мають бути наукові дослідження, можливо, аматорські фільми про Голодомор, обов’язкова мета — зберегти мову свідка. Хай ця робота буде невеликою, але актуальність її буде в тому, що це реальні свідчення. У двох останніх конкурсах беруть участь тільки старшокласники. Ми хочемо, щоб діти не просто знали, а й з оптимізмом дивилися в майбутнє. Хочемо, щоб вони вірили: Україна, пройшовши стільки випробувань, усе ж таки йде до вершин світової цивілізації.
