Книга, що побачила світ у Житомирі, має промовисту назву — «Боротьба українського народу в роки Голодомору 1932—1933 років». Сухою мовою радянських архівних документів тут розповідається про антиколгоспну агітацію, активні селянські бунти й повстання, боротьбу з хлібозаготовчими загонами.
Маловивчену сторінку історії дослідив відомий житомирський краєзнавець, кандидат історичних наук Геннадій Махорін. У архівах він розшукав документи про активну боротьбу українських селян проти вилучення у них хліба у 1932—1933 роках. Селяни голодували, та не бажали покірно приймати страшну смерть — й мужньо боролися.
«Більшість документів уперше публікуються для широкого загалу, — розповідає «Дню» упорядник видання Геннадій Махорін. — Вони яскраво доводять, що у роки Голодомору українці виявляли активний опір радянським активістам й хлібозаготовителям, боронячи свій врожай.»
Документи розповідають про опір майже на всій території України — тут представлені зведення та звіти з Полтавської, Вінницької, Київської, Одеської областей. Антирадянські листівки, крамольні виступи в селах та містах, стихійні мітинги селян, напади на зерносховища, голодні бунти — всі прояви опору безжально придушувалися, а інформація про це осідала в архівах ДПУ.
«Розлючений натовп розібрав три вагони кукурудзи. П’ятеро активістів були побиті колами. Село Івашківка Золочівського району Харківської області...»
«Колгоспниці у Погребищенськму районі Вінницької області, зібравшись, розграбували картоплю й буряки зі сховища. Усі жінки були озброєні сокирами й ломами...»
«У селі Шестовиці Чернігівського району близько 500 жінок побили бригаду, яка забирала хліб у куркуля...»
«Кобеляцький прокурор інформує про подачу 200 заяв про вихід із колгоспів на ѓрунті недостатнього харчування...»
Подібних фактів у книзі — десятки. А ще видання містить статистику про антирадянські масові виступи у страшні голодні роки. Лише з листопада 1932-го по січень 1933 року в Україні спалахнуло 436 селянських виступів (напади на радянських активістів, убивства, поранення, підпали тощо). За цей час органи ДПУ заарештували майже 38 тисяч селян — здебільшого провиною цих людей було те, що вони не бажали віддавати державі свій чесно вироблений хліб.
«Ясна річ, селяни розуміли, що більшовицька каральна машина сильніша, — підсумовує Геннадій Махорін. — Отож їхні виступи були своєрідним останнім актом відчаю, боротьбою за виживання. Померти від голоду чи від куль чекістів — іншого виходу в людей тоді просто не було...»
