На прес-конференції 21 серпня керівники КПУ та СПУ заявили, що спільно із Адміністрацією Президента працюють над єдиним законопроектом про внесення змін до Конституції України. «В останні тижні тривали консультації з фахівцями, які виконували доручення Президента, зокрема, з головою Адміністрації Президента, в ході яких виявилось, що вже не йдеться про одночасні вибори та призначення Президентом ряду міністрів», — заявив лідер Соцпартії Олександр Мороз. «Комуністи виступають за проведення у 2004 році виборів президента на існуючій основі, але із скороченням його повноважень до двух років з тим, щоб у разi прийняття закону про пропорційні вибори сформований за цим принципом парламент обрав нового президента», — зазначив лідер КПУ Петро Симоненко.
Спільна заява лідерів КПУ та СПУ — Петра Симоненка та Олександра Мороза — з приводу підготовленого ними спільно з президентською Адміністрацією нового, третього за рахунком, законопроекту щодо політичної реформи цікава сама по собі. Навіть не знаючи про те, що саме ліві лідери напроектували щодо майбутнього політичного устрою держави, лише із самого факту спільної заяви можна зробити просто-таки стратегічні висновки.
Мова не про готовність комуністів і соціалістів співпрацювати із ще вчора «злочинним», за їхніми ж словами, режимом. У цій готовності ніхто не сумнівався жодної хвилини навіть за часiв найгострішої конфронтації та мітингової активності лівих. Привертає увагу інше: лідери лівих партій активно шукають своє місце у «пореформеній» Україні. Точніше, розчищають таке місце, оскільки очікувати від політичних союзників, що вони в разі чого прибережуть для партнерів по коаліції зручні місця, є вершиною політичної наївності, на яку ні Симоненко, ні Мороз ніколи не страждали. Судячи із заяви лівих лідерів, їхнє бажання спільно попрацювати над проектом політичної реформи зустріло розуміння представників Адміністрації Президента. І спільний проект вже ніби майже готовий.
Звісно ж, ні Петро Володимирович, ні Олександр Олександрович не укладали «сепаратних домовленостей» з президентською Адміністрацією. Для цього є інше формулювання: вони домагалися вилучення із проекту положення про одночасні вибори президента і парламенту. Чи не є це метою, заради якої варто йти на співпрацю навіть із вчорашніми непримиренними опонентами?
Повернемось до основних положень «третього проекту», озвучених лідерами лівих. Насамперед йдеться про обрання президента країни парламентом. Причому питання, коли і як обирати, відсувається на «потім». Головне — принципове рішення, яке певною мірою збігається із стратегічними заявами комуністів про необхідність скасування посади президента. Застереження щодо доцільності обирати парламентом вже наступного президента після президентських виборів 2004 року нівелюється пропозицією обмежити повноваження останнього всенародно обраного глави держави і скоротити їх до двох років. Те ж саме можна сказати про умову обрання президента парламентом, обраним на пропорційній основі, яку за бажанням можна легко обійти голосами чинного на сьогодні складу депутатів Верховної Ради.
Не виключено, що за неочікуваною заявою Симоненка—Мороза не виявиться нічого серйозного. Потім вони пояснять, що це був тільки проект на стадії обговорення чи щось подібне. Але слово сказане. Ліві зробили недвозначну заяву про те, що бажають брати найактивнішу участь у політичній реформі, максимально враховуючи свої інтереси. В ці інтереси явно не входить підтримка єдиного кандидата на президентських виборах, якого може висунути опозиція. Те ж саме стосується гіпотетичного єдиного кандидата від влади. Прізвище першого відомо, прізвище другого — загадка. Сила лівих — маневрування в парламенті, ситуативна підтримка у своїх інтересах тих чи інших рішень. Перенесення центру боротьби за владу в зал засідань та кулуари Верховної Ради — заповітна мрія кількаразових невдалих кандидатів у президенти.
З іншого боку, у заявах Мороза—Симоненка нічого не було сказано про Адміністрацію Президента, яка в їхніх очах ще зовсім недавно виглядала якщо не зосередженням світового зла, то принаймні чимось не дуже корисним і навіть шкідливим. Якщо домовленості щодо нового законопроекту не є видаванням бажаного за дійсне (в АП «Дню» підтвердили тільки факт консультацій О. Мороза і П. Симоненка з В. Медведчуком), то, відстоюючи свої інтереси та послаблюючи позиції політиків, які сподіваються на обрання наступного року «свого» президента, ліві вже традиційно грають на боці чинної влади. Влада ще не визначилась, який варіант політичної системи буде кращим, на її думку. Думати можна самим, можна разом із кимось.
Сам факт спільного з владою думання над подальшою долею нашої політичної системи одразу піднімає вагу й значимість комуністів та соціалістів і демонструє, як мінімум, їх недовіру до «Нашої України» та БЮТ. Очолити єдину опозицію лівим вже не вдасться. То чому б не очолити процес політичної реформи? Або хоча б не заявити про це.. .
