Скандальне будівництво на вулиці Гончара, 17—23, поблизу Національного заповідника «Софія Київська» буде зупинено. Таке рішення прийняв суд Шевченківського району Києва. Нагадаємо, що вже понад рік громадськість бореться за збереження буферної зони заповідника цілісною і неспотвореною сучасними архітектурними спорудами. За правилами ЮНЕСКО, до списку пам’яток якого входить Софія, будувати у буферній зоні заповідника заборонено. Однак це не зупинило забудовника розпочати зведення елітного житлового комплексу Fresco Sofia саме в буферній зоні. І як уже писав «День», представники ЮНЕСКО неодноразово вимагали зупинити будівельні роботи на вулиці Гончара, 17—23. А влітку цього року саме через це національна святиня разом з Лаврою могла потрапити до так званого чорного списку ЮНЕСКО або й зовсім вийти з переліку об’єктів всесвітньої спадщини. А це удар по культурному та історичному іміджу країни.
Наразі у цій справі поставлено крапку. Як розповідають активісти громадської ініціативи «Збережи старий Київ», у понеділок, 22 листопада, півторарічний процес забудовника «Інвестиційно-будівельна група» проти мешканців на вулиці Гончара закінчився повною перемогою громади. «У серпні 2009 року забудовник втретє подав позов проти мешканців цієї вулиці і вимагав від суду визнати його право на будівництво, та ще й стягнути з активістів з вулиці Гончара 560 тисяч гривень компенсації, бо вони перешкоджали будівельним роботам, — йдеться в повідомленні громадської ініціативи «Збережи старий Київ». — Під час судового процесу забудовник намагався довести, що учасниці мирних акцій протесту Ірина Нікіфорова і Євгенія Бєлорусець брали безпосередню участь у руйнації двометрового залізобетонного паркану і керували краном. Щоб довести, що Ірина Нікіфорова сиділа за кермом крана, представник забудовника замовив фототехнічну експертизу, яка не змогла підтвердити це твердження. Під час засідання суддя Шевченківського районного суду відмовив представнику забудовника у клопотанні щодо проведення повторної експертизи. Суд дуже швидко перейшов до дебатів і виніс своє справедливе рішення».
Перемога громади над забудовником — це не просто порятунок національної святині, а й чудовий приклад того, що в Україні таки є громадянське суспільство. І воно може захищати свої інтереси та інтереси держави. Хоч і не завжди ефективно, але це доводить, що українцям не байдужа доля історичних пам’яток, для них важливе збереження історичної пам’яті, і разом з тим цей прецедент дає надію, що схожі інциденти і надалі будуть вирішуватися на користь громади.
А працювати громадським активістам є над чим. Таких гарячих точок, як на вулиці Гончара, в історичній частині Києва — море. За даними Міністерства регіонального розвитку та будівництва, за останні роки лише в буферній зоні заповідника «Софія Київська» було передано під будівництво близько 30-ти ділянок. Дозволи давала Київрада без погодження з Верховною Радою, що порушує Земельний кодекс України. Але ж не можуть гроші і влада вирішувати все. Має ж бути, врешті-решт, відповідальність перед громадою та державою.
Утім, здається, такі часи ще не настали. Нещодавно з’явилася інформація, що нова загроза нависла над Десятинною церквою, унікальною пам’яткою ХІ століття. Кабінет Міністрів видав розпорядження, згідно з яким «для проведення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви» виділяються бюджетні кошти на суму понад 13 мільйонів гривень. Під музеєфікацією чомусь мається на увазі спорудження підмурку церкви, яка належатиме Московському патріархату. І зробити це все треба до початку нового року. Якщо зважити на те, що археологічні розкопи на Десятинній ведуться уже кілька років і роботи там ще не початий край, то завершити їх за місяць археологам не вдасться, хоч би які кошти було виділено. А коли зведуть фундамент церкви, подальші розкопки будуть неможливі.
Громадські організації, які захищають історичні пам’ятки Києва, уже готові стати на захист Десятинної церкви і вийти на акції протесту. Лишається вірити, що приклад з будівництвом на вулиці Гончара у вирішенні подібних ситуацій стане правилом, а не винятком.
КОМЕНТАРI
Олег ГРЕЧУХ, архітектор:
— Я б назвав це прецедентом, бо така ситуація — це швидше виняток із правила, ніж загальна тенденція. Тому що це тільки один об’єкт такий резонансний, а є ще й інші, не менш важливі об’єкти. Можливо, суд виніс таке рішення через те, що громадськість добре попрацювала, згуртувалася і це дало результат. Може, допомогли навіть вищі сили, тому що для Києва це не є нормою. Є, напевно, й частка того, що ЮНЕСКО втручалося у цю справу. Громада показала, як будівля шкодить іншим об’єктам. Бо уявити шкоду, коли її ще немає, складно. З цього випадку ми можемо зробити для себе уроки, що боротися треба, але ефективно, наприклад, будувати якісь плани, показувати наочно ситуацію, яка може утворитися після того, як ця будівля з’явиться. Наприклад, зробити панораму вулиці, показати, що ця будівля просто не вписується ні в які рамки. Якщо боротьба буде конструктивною, показуватиме причину, чому цього не можна робити, або пропонуватиме якісь інші виходи із ситуації, то, звісно, проблеми вирішуватимуться позитивно.
Зараз уваги громадськості потребують інші об’єкти. Так, нині дуже чітко видно будинок на 44 поверхи на вулиці Кловський узвіз. Ця будівля з мосту Патона накладається візуально на дзвіницю Києво-Печерської лаври, спотворюючи вигляд історичної пам’ятки. Ще є проблемний об’єкт на Грушевського, його брат-побратим на Аскольдовому провулку, який зростає на очах. Уявіть, що буде 18 поверхів над Аскольдовою могилою. Ці об’єкти теж модна поставити в ті самі рамки, що й на Гончара. Але до цього не доходять руки і не з усім так складається, як поблизу Софії. Але, повторюю, поле для діяльності громадськості широке. Я назвав ті будівлі, які вже видно, що вони будуються і які наслідки матимуть, а є такі, як на бульварі Дружби народів: 34-поверхова будівля зводиться напроти пам’ятника Батьківщини-матері, і має майже таку ж саму висоту, що й монумент. Вона так само не додасть краси місту, а навпаки — у черговий раз покаже, як можна руйнувати той історичний та культурно-туристичний потенціал, який має Київ.
Віталій КОЗЮБА, науковий співробітник Інституту археології НАН України, керівник експедиції Володимирського археологічного загону:
— У нас влада непередбачувана, вона може послугуватись власним інтересам а не громадським. Зараз вся наукова громадськість виступає проти зведення нової церкви на основі Десятинної. І сподіваємось, що до голосу фахівців прислухаються. Якщо хочуть будувати щось для Євро-2012, то хай подумають дійсно про музеєфікацію і створення музею Десятинної церкви. Судячи з того, що у Києві маса таких гарячих точок, як Десятинна, Софія, Лавра, громада все-таки може щось робити і чинити супротив. Тим більше, що питання Софії і Десятинної церкви уже винесено на міжнародний рівень. Цим переймаються наші колеги з Росії і теж активно підтримують нашу позицію. Позавчора розпочався Міжнародний семінар на базі Ермітажу у Санкт-Петербурзі, і на повістку дня винесено питання про майбутнє Десятинної церкви. Там присутні і наші фахівці, а також експерти з інших європейських країн, які теж знають про цю проблему. Тобто це питання не локальне, а міжнародного рівня. Сподіваюся, що саме міжнародна позиція позитивно вплине на те, щоб не було хибного рішення ні з приводу Десятинної церкви, ні з приводу інших історичних пам’яток. Однак приклади останнього десятиліття доводять, що знову постає гостро питання про механізми прийняття рішень. Якщо вони будуть законним шляхом проводитись, то таких забудов, які руйнують історичний ландшафт та середовище міста, не буде. А якщо це буде робитись за гроші, десь за спинами, обходячи законом встановлені процедури, то, звісно, все це може бути і в майбутньому.
