1 вересня в улюбленого для багатьох читачів «Дня» автора, історика Андрія ПЛАХОНІНА був «День» народження. Багато років він провів за вивченням історії Давньої Русі, європейського середньовіччя, історичної генеалогії, географії, сфрагістики, хронології. Але цей рік зробив так, що сьогодні пан Андрій більш відомий українцям як блогер, блискучий автор колонки політичної сатири в прес-клубі газети «День» «Сім п’ятниць на тиждень».
Користувачі ж соціальної мережі «Фейсбук» знають пана Андрія як юзера, пости якого відрізняються оригінальністю погляду на ситуацію та інтелектуальним гумором. От і учора — на свій День народження — пан Андрій написав: «Як і 300 років тому, назріває нова Полтава. Тільки цього разу Петро Олексійович на чолі української, а не російської армії. З усіма подальшими для завойовників наслідками ... Потім, звичайно, старий Путін зі зламаною ногою і іуда Царьов втечуть кудись в Бендери, а Чаленко після передчасної кончини Олега напише в Придністров’ї найдемократичнішу в історії Новоросії Конституцію, але століття імперій для Росії піде назавжди. Зате, можливо, як і в Швеції 300 років тому, у Росії з’явиться надія побудувати нарешті країну для росіян, а не для царя і членів «присной памяти» кооператива «Озеро». Або, як багато разів в їх історії вже бувало, почати все по новій... — От тільки не зрозумію, чому на гербі Росії орел, а не граблі?».
У «Дні» є гарна традиція — телефонувати до іменинника. Проте цей дзвінок — не лише для привітання, а й як чудова нагода поговорити про актуальні питання.
— Це був один з небагатьох років у моєму житті, на який у мене не було планів, і водночас єдиний рік, за який стільки всього відбулося і вдалося. Для мене, як і для більшості українців, останні місяці були насиченими подіями. І відчуваю, що дванадцять наступних місяців будуть ще більш насиченими.
Не знаю, чи можу, чи ні, дякувати Богу за те, що живу у цікаві часи. Це — старе прокляття. Але оскільки я історик, то сприймаю його як дар. Я живу у часи, коли відчуваю історію на собі.
— Ваші дописи в соцмережах, як і блоги у наші газеті, окрім політичних та історичних акцентів, майже постійно приправлені здоровим інтелектуальним гумором. Сьогодні, коли відверто більшості в країні не до сміху, як вам вдається не втрачати почуття гумору?
— Для різних людей гумор означає різні речі. Для мене гумор, передусім, захисна реакція. Коли люди панікують, плачуть чи хочуть битися, мені хочеться посміятися і розсмішити. Тому, мабуть, сьогодні мені як ніколи вдається демонструвати своє почуття гумору. Життя навколо таке, що створює приводи для цього. Чим більше стресова ситуація, тим більше мені хочеться захистити себе і трохи розслабити оточуючих. Гумор для цього — мій універсальний засіб.
— Багато хто проводив і проводить історичні паралелі між тим, в якому стані ми опинились сьогодні, і помилками, яких припустилися в минулому. Я знаю, що ви не є прихильником історичних паралелей. Але все ж таки, який розділ з історії України, чи всесвітньої, порадили б перечитати, щоб краще зрозуміти природу нинішньої агресії РФ щодо України?
— Потрібно бути дуже ерудованою людиною, щоб звертатися до історії за підказками шляху. Якщо ж ви не професіонал, то ваші спроби нагадуватимуть сюжет повісті англійського письменника й гумориста Джерома К. Джерома «Троє у човні», сюжет якої розпочинається з використання Медичної енциклопедії. Людина може «знайти» у себе симптоми усіх хвороб, які тільки є у світі. Так само і пересічна людина може знайти будь-які паралелі сьогодення з минулим... Як професійний історик я цього не люблю... Тому не буду давати такої поради, яку ви просите.
— То скажіть, які історичні паралелі вас дратують найбільше?
— Я вже звик до них... Більше за все мене дратують в українській блогосфері інші речі, які не пов’язані з історією. Я страшенно нервую, коли люди в соцмережах, зовсім не розуміючись на тому, дають військово-стратегічні чи політичні поради...
А щодо історичних міфологем, то так склалось, що з усіх наук історія видається людям найлегшою. Рідко ж хто зважиться видати себе за ерудита з фізики чи математики. Натомість повправлятися в цьому амплуа на історії охочих завжди було багатенько.
