Наукові працівники Національного музею у Львові, який створив свого часу митрополит Андрій Шептицький, оголосили голодування. У своєму зверненні вони написали: «Національний музей — занадто цінна перлина української культури, щоб її долю кулуарно вирішували чиновники у Львові та Києві без урахування думки колективу та інтелектуальної еліти міста…» Після зборів, що тривали понад шість годин, після надання можливості висловитися всім, хто бажав, з допомогою посланця з Києва — заступника міністра культури та туризму Ігоря Приставського — вдалося підписати меморандум, згідно з яким працівники музею припиняють голодування й виконуватимуть свої обов’язки. Тепер спеціальна комісія працюватиме в музеї. 5 липня має бути оприлюднено указ міністерства, який повинен остаточно розставити всі крапки над «і».
Однак якщо внаслідок роботи комісії не будуть враховані вимоги наукових працівників музею (а це насамперед усунення з посади директора Тетяни Лупій), вони залишають «за собою право відновити акцію протесту — голодування». На щастя, цього вже не буде: вчора ввечері стало відомо, що Тетяна Лупій написала заяву на звільнення.
З грудня минулого року тривав цей конфлікт. Більшість наукових працівників звинувачували молодого директора у відсутності компетентності.
Треба визнати, що призначена Лупій на свою посаду була з деяким поспіхом.
— Конкурсу, за умовами якого призначеною може бути особа, яка набрала більшість голосів, тобто хоча б 11 з 21-го голосу, вона не виграла, — говорить завідувач відділу графіки Олена Федорук. — Тетяна Олександрівна набрала лише сім голосів. А після призначення виявила невміння керувати колективом, підписувала накази, що суперечать чинному законодавству, до юрисконсульта не прислуховувалася. А щоб не заважав їй — зовсім його звільнила. До речі, міністерство призначило її без згоди з обласною адміністрацією. Я вже не говорю, що варто було порадитись із нами…
Ми написали понад 20 звернень до Міністерства культури, аналогічні звернення йшли і до комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України. З трибуни Верховної Ради чотири рази звучала інформація про наш конфлікт. Відбулися два засідання комісії з питань культури та духовності, на яких були присутні працівники міністерства. На жаль, за цей час міністр культури двічі була у Львові й не знайшла часу відвідати музей… Невже ми мали вдатися до голодування, щоб нарешті звернули на нас увагу?
Тепер крісло директора вільне. Однак щоб когось призначити, треба добре все обміркувати. Ігор Приставський навіть висловився так: «На мій погляд, керівником музею впродовж певного періоду повинна бути людина, яка не живе у Львові й не має жодного стосунку до конфлікту. А кожен керівник мусить так організовувати роботу, щоб схожі конфлікти вирішувати вже на початковому етапі».
Ці слова можна розцінити як побажання і новому директору Національного музею у Львові, і галузевому міністерству, яке, вдаючи, що нічого не відбувається, лише заглиблювало конфлікт…
