Безцінні реліквії в Україну зі США привезла Тамара Скрипка, колишня випускниця Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, а нині — науковий співробітник Української вільної академії наук у Нью-Йорку. Свого часу вони зберігалися у родині Драгоманових-Косачів, зокрема в племінниці Лесі Українки Ольги Сергіїв-Борисової, вже покійної. Під час передачі Інституту Лесі Українки документів, книг, фотографій пані Тамара скромно називала себе «перевізником». Але згодом таки визнала, що для того, аби відшукати, переконати родину у цінності речей, треба бути дуже добрим дипломатом.
Меморії Лесі Українки Тамара Скрипка повертає в Україну і на Волинь вже не вперше. Частину родинних реліквій Косачів вона передала торік Інституту літератури НАНУ, зокрема рукописи Лесі та іконографічний архів. Дещо подаровано Музею Лесі Українки у Києві, є привезені нею речі і в меморіальному музеї у селі Колодяжне на Волині. У рідний Інститут Лесі Українки при ВНУ, котрий пані Тамара сама свого часу починала створювати, теж передавала цікаві речі. На виставці у лютому цього року можна було побачити автографи Лесі та її близького оточення, унікальні знімки, зокрема вперше експонувалося фото лесиних сестер — Оксани Косач-Шимановської та Ісидори Косач-Борисової, Лесиних племінників — Юрія Косача, Оксани Шимановської-Гааб, Ольги Борисової-Косач.
Нині ж голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, доктор історичних наук Юрій Савчук передав університетському музею Лесі Українки привезені Тамарою Скрипкою раритети. Це 31 документ і 27 книг. Серед речей — цінна вже сама по собі полтавська плахта XIX століття, яка належала матері Лесі Олені Пчілці, а також два знімки з особистого архіву Лесі. На одному з них вона зображена з Ольгою Кобилянською, друге — останнє її прижиттєве фото. Його зробив двоюрідний брат Лесі, коли у кінці травня вона, повертаючись з лікування в Єгипті, заїхала до родини. На початку серпня цієї мужньої талановитої жінки, як відомо, не стало.
Юрій САВЧУК, голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України:
— Надзвичайно важливо, що ці фото перебували в особистому користуванні Лесі Українки: вони несуть історичну пам’ять, енергетику цієї людини. Представлено і цікаві записки Наталії Дорошенко про лесин похорон. Важливо, що ці документи не тільки ввійдуть у науковий облік, а й те, що широке коло дослідників отримає можливість для спілкування з ними, їхнього вивчення. Безумовно, що їх використають і в загальнонаціональних проектах з лесезнавства.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, голова Наглядової ради Волинського національного університету імені Лесі Українки, директор Інституту літератури імені Т. Шевченка НАНУ:
— На жаль, у нас донині діють рецидиви радянської пропаганди, і ми від них ніяк не можемо відійти. Маю на увазі, що береться одне кліше, на нього нанизується певна частина творів письменника. А решта, може, цінніше і важливіше для духовності та культури, залишається в тіні. Цей стереотип руйнувати дуже важко. У нас є хрестоматійні образи Шевченка, Франка, Лесі Українки... Часом про неї знають лише те, що важко хворіла... Але вона явила світові унікальну творчу спадщину, її твори й сьогодні вражають своїм пророцтвом. Тому я вважаю, що крім меморіальної діяльності, ще потрібно розвивати нові підходи до вивчення Лесі Українки. У ці дні у Волинському університеті відбуваються і Всеукраїнські наукові читання «Леся Українка і сучасність», які ставлять на меті згуртувати навколо цього університету, його Інституту Лесі Українки, який є візитною карткою закладу, усіх лесезнавців України. Ще багато треба зробити, аби створити справді повне зібрання її спадщини й приступити врешті до персональної енциклопедії Лесі Українки.
